ГлавнаяПрозаЖанровые произведенияДраматургия → Із життя актора одного…

Із життя актора одного…

14 декабря 2011 - Саша Берест

Кілька хвилин
І відкриваєтся завіса
Вийдеш на сцену ти один
І сотні тисяч очей людских
Застинуть в погляді сумнім

Упевнений голос
Коліна вже не тремтять
А час безжалісно втікає
І хотілось благать
Але відлік триває

Кілька хвилин
Для тебе це, як вічність
Ти все життя несеш
В ролі що зараз граєш
Всю ту любов і ніжність

Ти актор театру свого!
Який, там глибоко в душі ховаєш
Ти вигадав собі амплуа
І навряд щось може зміниться
Переконливо ти граєш...

Ти не смієш лукавити з людьми!
Ти твориш так як є
Хоча насправді ти інший!
Та промова твоя
Не видає це за дійсність!

Плачеш, смієшся
Тремтиш, кричиш
Ненавидиш, радієш...
І хтось подумає-
Так, це я..! це ж про мене!

І серце в тебе стине
Сльози на очах...
Оваціями зал радіє
І в ногах твоїх
Лежать мільйони квіт...

Вистава скінчилась
Спустів зал
Завіса закрита
А ти ще так багато
Сказати мав...

Ці сотні тисяч очей людских
На віки вірними остануться
І не здогадається ніхто
Що ти інший, не такий
Але життя твоє пустим лишається!

І ти ридаєш...
В дзеркалі змиваючи грим
І що разу звертаєш
Де не чикають-
В пустий, холодний дім... 

© Copyright: Саша Берест, 2011

Регистрационный номер №0004534

от 14 декабря 2011

[Скрыть] Регистрационный номер 0004534 выдан для произведения:

Кілька хвилин
І відкриваєтся завіса
Вийдеш на сцену ти один
І сотні тисяч очей людских
Застинуть в погляді сумнім

Упевнений голос
Коліна вже не тремтять
А час безжалісно втікає
І хотілось благать
Але відлік триває

Кілька хвилин
Для тебе це, як вічність
Ти все життя несеш
В ролі що зараз граєш
Всю ту любов і ніжність

Ти актор театру свого!
Який, там глибоко в душі ховаєш
Ти вигадав собі амплуа
І навряд щось може зміниться
Переконливо ти граєш...

Ти не смієш лукавити з людьми!
Ти твориш так як є
Хоча насправді ти інший!
Та промова твоя
Не видає це за дійсність!

Плачеш, смієшся
Тремтиш, кричиш
Ненавидиш, радієш...
І хтось подумає-
Так, це я..! це ж про мене!

І серце в тебе стине
Сльози на очах...
Оваціями зал радіє
І в ногах твоїх
Лежать мільйони квіт...

Вистава скінчилась
Спустів зал
Завіса закрита
А ти ще так багато
Сказати мав...

Ці сотні тисяч очей людских
На віки вірними остануться
І не здогадається ніхто
Що ти інший, не такий
Але життя твоє пустим лишається!

І ти ридаєш...
В дзеркалі змиваючи грим
І що разу звертаєш
Де не чикають-
В пустий, холодний дім... 

Рейтинг: 0 415 просмотров
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

 

Популярная проза за месяц
173
Осенний поцелуй... 30 сентября 2017 (Анна Гирик)
140
136
125
116
115
Кто она, Осень? 28 сентября 2017 (Тая Кузмина)
112
​ТАЙНА ОСЕНИ 29 сентября 2017 (Эльвира Ищенко)
104
101
97
95
95
93
92
90
88
88
87
83
82
82
81
81
78
77
76
75
60
52
50