Знову серпень тривожить ранковими росами,
Просипаються спогади тихо в надіях і снах,
Як ми грались малими, щасливими, босими,
Та носились ярами, мов зграя наляканих птах.
Не хотілось ні спати, ні їсти, ні пити годинами,
Залишатись надовго завжди не хотілось ніде,
Тільки дома батьки визирали нас цілими днинами,
Але знали, що вечір додому нас всіх приведе.
Мили руки, сідали швиденько за стіл пташенятами,
Хтось кусав уже хліб, або часом шматок ковбаси,
Вечір тихо блукав над садами, мінливими хатами,
За вікном затихали, як пісня, слабкі голоси.
Знову серпень тривожить ранковими росами,
Залишає на серці лиш тіні останніх надій,
Знову хочеться бігти травою щасливими, босими,
Та дорога в дитинство пропала за межами мрій...
Помочь сайту
Поздравления
