ГлавнаяВся прозаМалые формыРассказы → Останнiй раз....

Останнiй раз....

3 августа 2012 - Юлия Глебова
article67319.jpg

Вона обiймала його i гiрко плакала. Тендiтнi жiночi руки закривали лице, що кривилось вiд болю й розчарувань. Щось, так сильно болiло в грудях й просилось на волю, комом в горлi. Та вона не пускала, щосили зжимала долонями лице, а потiм знову обiймала його. Вiн спав. Той сон був таким солодким та мiцним, що напевно, жодне стихiйне явище незмогло би порушити його. Алкоголь та втома бурлили в його молодому тiлi. Вiн не чув i'i' плачу, не бачив слiз, та вона й не хотiла цього, не звикла плакати для когось. А було боляче. Його слова назавжи викарбувались шрамом на i'i' серцi. Сьгоднi вона обiймала його останнiй раз , прощалась з ним. Все вирiшино - у них дороги рiзнi. Вони завжди дивились в рiзнi напрямки та жили кожен своi'м життям, а i'й все хотiлось пройтись з ним однiею стежиною, зрозумiти його. Лише вона в своi'х юних, рожевих мрiях малювала пару. Йому ж було байдуже. Вiн знав, що вона завжди на нього чикатиме , що кинеться в його обiйми при першому ж поклику, тому просто грав на i'i' почуттях. Вона так мало знала про нього, про його життя. Можливо саме це, так причепило i'i' до нього. Байдужiсть, яка мимохiть перетiкала в нiжнiсть. Вона так хотiла прочитати книгу його життя, зазирнути в душу, щоо поквапилась назвати його своi'м. Тепер вона шкодувала про це. Солонi крапельки заливали i'i' юне обличчя. Завтра буде новий день, нова пачка цигарок, новi сльози, i вона змусить свое серце замовкнуты. А сьогоднi... Сьогоднi вона останнiй раз дозволила собi обiймати його сонне тiло, вдихати запах п'янких парфумiв, промовляючи про себе: "Чому... Чому ти не сказав, що одружений?..."

© Copyright: Юлия Глебова, 2012

Регистрационный номер №0067319

от 3 августа 2012

[Скрыть] Регистрационный номер 0067319 выдан для произведения:

Вона обiймала його i гiрко плакала. Тендiтнi жiночi руки закривали лице, що кривилось вiд болю й розчарувань. Щось, так сильно болiло в грудях й просилось на волю, комом в горлi. Та вона не пускала, щосили зжимала долонями лице, а потiм знову обiймала його. Вiн спав. Той сон був таким солодким та мiцним, що напевно, жодне стихiйне явище незмогло би порушити його. Алкоголь та втома бурлили в його молодому тiлi. Вiн не чув i'i' плачу, не бачив слiз, та вона й не хотiла цього, не звикла плакати для когось. А було боляче. Його слова назавжи викарбувались шрамом на i'i' серцi. Сьгоднi вона обiймала його останнiй раз , прощалась з ним. Все вирiшино - у них дороги рiзнi. Вони завжди дивились в рiзнi напрямки та жили кожен своi'м життям, а i'й все хотiлось пройтись з ним однiею стежиною, зрозумiти його. Лише вона в своi'х юних, рожевих мрiях малювала пару. Йому ж було байдуже. Вiн знав, що вона завжди на нього чикатиме , що кинеться в його обiйми при першому ж поклику, тому просто грав на i'i' почуттях. Вона так мало знала про нього, про його життя. Можливо саме це, так причепило i'i' до нього. Байдужiсть, яка мимохiть перетiкала в нiжнiсть. Вона так хотiла прочитати книгу його життя, зазирнути в душу, щоо поквапилась назвати його своi'м. Тепер вона шкодувала про це. Солонi крапельки заливали i'i' юне обличчя. Завтра буде новий день, нова пачка цигарок, новi сльози, i вона змусить свое серце замовкнуты. А сьогоднi... Сьогоднi вона останнiй раз дозволила собi обiймати його сонне тiло, вдихати запах п'янких парфумiв, промовляючи про себе: "Чому... Чому ти не сказав, що одружений?..."

Рейтинг: +8 548 просмотров
Комментарии (14)
Игорь Кичапов # 3 августа 2012 в 23:56 +1
Я за дружбу народов!!!
Хай жыве..)))))))) 5min
Юлия Глебова # 4 августа 2012 в 01:05 0
спасибо)) scratch
Виринея Бартель # 4 августа 2012 в 13:08 +1
Наталья Исаева # 5 августа 2012 в 20:52 +1
Да, Юленька, обидно быть любовницей, но и женой для такого быть не легче... Прекрасно написала! Спасибо. Наташа.
Юлия Глебова # 6 августа 2012 в 22:40 0
полностью согласна. Спасибо, Наталья sneg
Алек$андр Дзюба # 6 августа 2012 в 21:58 +1
Знакомый язык...
Здравствуйте!!!
Хорошие образы. тонко прочувствовала.
Понравилось. Спасибо вам!!!
Юлия Глебова # 6 августа 2012 в 22:39 +1
и Вам спасибо, за то что поняли суть, которую пыталась донести чи 50ba589c42903ba3fa2d8601ad34ba1e тателям))
Василий Терехин # 4 декабря 2012 в 18:28 +1
c0137

Всё главное, Юля, я и понял, и почувствовал. Превосходно написано!
Юлия Глебова # 4 декабря 2012 в 21:48 0
Спасибо, Василий! c0411
Сергей Куринный # 12 декабря 2012 в 15:16 +1
Мы с тобою в кафе, кофе чёрный,
Разговор..., вроде всё как всегда…
Но сижу я под небом бездонным,
В вихре жизни кружатся года…

Ты женат..., ну а я одинока,
Хоть мы вместе с тобой много лет,
И не скрыться от злого мне рока,
От обманов, несчастий и бед...

Я не глупая, всё понимаю…,
Ты вернёшься к любимой жене.
Я опять эти дни сосчитаю…,
Где ты рядом - что дорого мне!

Где меня называл ты любимой,
И внимание всё для меня…
Солнце всходит над нашим лишь миром,
Мы прощаемся в страсти огня...

Кофе чёрный и грусть допиваю…,
Как всегда, ты проводишь меня,
Беглый взгляд на часы я бросаю
В атмосфере унылого дня...
Юлия Глебова # 12 декабря 2012 в 16:40 +1
Очень красиво написано!!! konfety7
Рина ЛИТЛЕДИ # 17 декабря 2012 в 17:00 +1
Журба зненацька cкалива мiй розум,
Й непомiрна тяжба на душi.
О небi, мiй коханий, роздум -
Навiщо, надi мною крапають дощi?

Зненацька, поринаю головой у пекло,
Вiд крапель болю там ховаюсь.
Але ж я знов на бiль ступаю, як на скло.
Зi скелi, як безкрилий птах зриваюсь.
Олег Индейкин # 29 декабря 2012 в 19:37 +1
Обожаю украинский язык. Всегда хотел его выучить.
Юлия Глебова # 31 декабря 2012 в 01:20 0
И что Вам мешает выучить его? big_smiles_138
Популярная проза за месяц
117
116
113
107
102
96
96
93
92
91
90
86
82
80
80
79
73
72
70
69
66
66
66
64
63
61
58
58
56
54