ГлавнаяВся прозаМалые формыРассказы → Останнiй раз....

 

Останнiй раз....

3 августа 2012 - Юлия Глебова
article67319.jpg

Вона обiймала його i гiрко плакала. Тендiтнi жiночi руки закривали лице, що кривилось вiд болю й розчарувань. Щось, так сильно болiло в грудях й просилось на волю, комом в горлi. Та вона не пускала, щосили зжимала долонями лице, а потiм знову обiймала його. Вiн спав. Той сон був таким солодким та мiцним, що напевно, жодне стихiйне явище незмогло би порушити його. Алкоголь та втома бурлили в його молодому тiлi. Вiн не чув i'i' плачу, не бачив слiз, та вона й не хотiла цього, не звикла плакати для когось. А було боляче. Його слова назавжи викарбувались шрамом на i'i' серцi. Сьгоднi вона обiймала його останнiй раз , прощалась з ним. Все вирiшино - у них дороги рiзнi. Вони завжди дивились в рiзнi напрямки та жили кожен своi'м життям, а i'й все хотiлось пройтись з ним однiею стежиною, зрозумiти його. Лише вона в своi'х юних, рожевих мрiях малювала пару. Йому ж було байдуже. Вiн знав, що вона завжди на нього чикатиме , що кинеться в його обiйми при першому ж поклику, тому просто грав на i'i' почуттях. Вона так мало знала про нього, про його життя. Можливо саме це, так причепило i'i' до нього. Байдужiсть, яка мимохiть перетiкала в нiжнiсть. Вона так хотiла прочитати книгу його життя, зазирнути в душу, щоо поквапилась назвати його своi'м. Тепер вона шкодувала про це. Солонi крапельки заливали i'i' юне обличчя. Завтра буде новий день, нова пачка цигарок, новi сльози, i вона змусить свое серце замовкнуты. А сьогоднi... Сьогоднi вона останнiй раз дозволила собi обiймати його сонне тiло, вдихати запах п'янких парфумiв, промовляючи про себе: "Чому... Чому ти не сказав, що одружений?..."

© Copyright: Юлия Глебова, 2012

Регистрационный номер №0067319

от 3 августа 2012

[Скрыть] Регистрационный номер 0067319 выдан для произведения:

Вона обiймала його i гiрко плакала. Тендiтнi жiночi руки закривали лице, що кривилось вiд болю й розчарувань. Щось, так сильно болiло в грудях й просилось на волю, комом в горлi. Та вона не пускала, щосили зжимала долонями лице, а потiм знову обiймала його. Вiн спав. Той сон був таким солодким та мiцним, що напевно, жодне стихiйне явище незмогло би порушити його. Алкоголь та втома бурлили в його молодому тiлi. Вiн не чув i'i' плачу, не бачив слiз, та вона й не хотiла цього, не звикла плакати для когось. А було боляче. Його слова назавжи викарбувались шрамом на i'i' серцi. Сьгоднi вона обiймала його останнiй раз , прощалась з ним. Все вирiшино - у них дороги рiзнi. Вони завжди дивились в рiзнi напрямки та жили кожен своi'м життям, а i'й все хотiлось пройтись з ним однiею стежиною, зрозумiти його. Лише вона в своi'х юних, рожевих мрiях малювала пару. Йому ж було байдуже. Вiн знав, що вона завжди на нього чикатиме , що кинеться в його обiйми при першому ж поклику, тому просто грав на i'i' почуттях. Вона так мало знала про нього, про його життя. Можливо саме це, так причепило i'i' до нього. Байдужiсть, яка мимохiть перетiкала в нiжнiсть. Вона так хотiла прочитати книгу його життя, зазирнути в душу, щоо поквапилась назвати його своi'м. Тепер вона шкодувала про це. Солонi крапельки заливали i'i' юне обличчя. Завтра буде новий день, нова пачка цигарок, новi сльози, i вона змусить свое серце замовкнуты. А сьогоднi... Сьогоднi вона останнiй раз дозволила собi обiймати його сонне тiло, вдихати запах п'янких парфумiв, промовляючи про себе: "Чому... Чому ти не сказав, що одружений?..."

Рейтинг: +8 534 просмотра
Комментарии (14)
Игорь Кичапов # 3 августа 2012 в 23:56 +1
Я за дружбу народов!!!
Хай жыве..)))))))) 5min
Юлия Глебова # 4 августа 2012 в 01:05 0
спасибо)) scratch
Виринея Бартель # 4 августа 2012 в 13:08 +1
Наталья Исаева # 5 августа 2012 в 20:52 +1
Да, Юленька, обидно быть любовницей, но и женой для такого быть не легче... Прекрасно написала! Спасибо. Наташа.
Юлия Глебова # 6 августа 2012 в 22:40 0
полностью согласна. Спасибо, Наталья sneg
Алек$андр Дзюба # 6 августа 2012 в 21:58 +1
Знакомый язык...
Здравствуйте!!!
Хорошие образы. тонко прочувствовала.
Понравилось. Спасибо вам!!!
Юлия Глебова # 6 августа 2012 в 22:39 +1
и Вам спасибо, за то что поняли суть, которую пыталась донести чи 50ba589c42903ba3fa2d8601ad34ba1e тателям))
Василий Терехин # 4 декабря 2012 в 18:28 +1
c0137

Всё главное, Юля, я и понял, и почувствовал. Превосходно написано!
Юлия Глебова # 4 декабря 2012 в 21:48 0
Спасибо, Василий! c0411
Сергей Куринный # 12 декабря 2012 в 15:16 +1
Мы с тобою в кафе, кофе чёрный,
Разговор..., вроде всё как всегда…
Но сижу я под небом бездонным,
В вихре жизни кружатся года…

Ты женат..., ну а я одинока,
Хоть мы вместе с тобой много лет,
И не скрыться от злого мне рока,
От обманов, несчастий и бед...

Я не глупая, всё понимаю…,
Ты вернёшься к любимой жене.
Я опять эти дни сосчитаю…,
Где ты рядом - что дорого мне!

Где меня называл ты любимой,
И внимание всё для меня…
Солнце всходит над нашим лишь миром,
Мы прощаемся в страсти огня...

Кофе чёрный и грусть допиваю…,
Как всегда, ты проводишь меня,
Беглый взгляд на часы я бросаю
В атмосфере унылого дня...
Юлия Глебова # 12 декабря 2012 в 16:40 +1
Очень красиво написано!!! konfety7
ЛИТЛЕДИ (Рина Воронцова) # 17 декабря 2012 в 17:00 +1
Журба зненацька cкалива мiй розум,
Й непомiрна тяжба на душi.
О небi, мiй коханий, роздум -
Навiщо, надi мною крапають дощi?

Зненацька, поринаю головой у пекло,
Вiд крапель болю там ховаюсь.
Але ж я знов на бiль ступаю, як на скло.
Зi скелi, як безкрилий птах зриваюсь.
Олег Индейкин # 29 декабря 2012 в 19:37 +1
Обожаю украинский язык. Всегда хотел его выучить.
Юлия Глебова # 31 декабря 2012 в 01:20 0
И что Вам мешает выучить его? big_smiles_138