ГлавнаяПрозаМалые формыРассказы → Іскра минулого...

 

Іскра минулого...

24 февраля 2013 - Юлия Глебова
article119425.jpg

Почувши чиїсь далекі кроки за своєю спиною, він відвів погляд, від слів "кохаю тебе", що були вирізані на дереві багато років тому, та здивовано оглянувся назад. Це була давно забута людьми поляна, майже в центрі лісу, тут навіть спів птахів був рідкісним задоволенням, не те що якийсь перехожий, тому хрускіт сухих гілок на землі, що можливий лише від хотьби, насторожив його. Лісом прямувала дівчина. Вона йшла неозираючись довкола, та наспівувала якусь мелодію навіть не дивлячись під ноги, так, ніби добре знала  це місце і могла прийти сюди навіть із заплющеними очима. Хлопець завмер. Чим ближче вона підходила, тим швидше билось серце в його сильних, чоловічих грудях. "Ні, це не може бути вона. Але ж... Боже, скільки років минуло?! ,- промовляв він про себе,- Вона тут... Вона прийшла..." 
 Коли відстань між ними можна було виміряти в декількох кроках, він ковтнув те невидиме, що здавлювало йому горло із середини, та прошептав: "Привіт...". 
 Не підводячи очей, дівчина перелякано відскочила назад, та прикрила долонями обличчя. Очевидно, що й вона не сподівалась тут когось зустріти. 
- Пробач, я не хотів тебе зляки. 
Вона не кинулась втікати, а залишилась стояти, наче вкопана в землю. Він не  дивився на неї, не намагався зловити погляд на собі, було важко осмілитись на це, але її присутність відчував кожною частинкою тіла. Уж не було сил глотнути той ком, а можливо просто не знаходилось слів. 
 Забираючи руки від обличчя, вона повільно оцінила його поглядом, а потім різко відвернулась в інший бік. Аромат, тих самих п'янких парфумів, ударив їй в ніс, в голові запаморочилось, а по щоках, наче рясний дощ, покотились сльози... 
 - Будь-ласка, не плачь!,- попросив він, після довгого мовчання,- Твої сльози краять моє серце. 
 - Пробач, я не хотіла... Пробач за все! 
 - Я часто приходжу на цю поляну, сижу ось під цим дубом, і згадую той час, що провів з тобой. То були найщасливіші роки мого життя... 
 - Уже стільки часу минуло, я думала що ти забув про мене. Ти ж так просив відпустити... 
 - Я намагався тебе забути, хотів розпочати нове життя, перегорнути цю сторінку, але не зміг... Пробач! Я благаю тебе, пробач мені за все! Благаю, пробач!!! 
 Він кинувся їй в ноги, впав на вколішки цілуючи їй руки. Переповнений шаленими почуттями, він так боявся задихнутись, якщо вона знову піде. Схилившись над ним, вона плакала навзрид, промовляючи: "Ніколи... Чуєш? Більше  ніколи тебе не покину!" 
 - Коханий, прокинься!,- лунав із далеку жіночий голос. 
 - Ні! Ні! Не йди, ти ж обіцяла! ,- закричала він, розплющуючи очі. В кімнаті було темно. Дружина гладила його спітнілу спину, прижимаючи до себе. 
 - Тихіше... Не кричи так, ти ж розбудиш сина. То був всього лиш сон! 
 Приймаючи холодний душ, він ледве стримував свій гнів. 
 - Сон. Але ж... Де ти? Все було так реально... 
 А в той же час, десь на іншому кінці країни, прокинулась дівчина. Забираючи дужу, чоловічу руку зі своєї талії, вона техенько піднялась с дивану, та попрямувала в іншу кімнату довгим коридором. Зачинивши за собою двері, вона повільно сповзла по стінці додолу, та залилась гіркими сльозами, промовляючи:  
 - Уже стільки років пройшло... Чому? Чому ти все ще мені снишся? 

© Copyright: Юлия Глебова, 2013

Регистрационный номер №0119425

от 24 февраля 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0119425 выдан для произведения:

Почувши чиїсь далекі кроки за своєю спиною, він відвів погляд, від слів "кохаю тебе", що були вирізані на дереві багато років тому, та здивовано оглянувся назад. Це була давно забута людьми поляна, майже в центрі лісу, тут навіть спів птахів був рідкісним задоволенням, не те що якийсь перехожий, тому хрускіт сухих гілок на землі, що можливий лише від хотьби, насторожив його. Лісом прямувала дівчина. Вона йшла неозираючись довкола, та наспівувала якусь мелодію навіть не дивлячись під ноги, так, ніби добре знала  це місце і могла прийти сюди навіть із заплющеними очима. Хлопець завмер. Чим ближче вона підходила, тим швидше билось серце в його сильних, чоловічих грудях. "Ні, це не може бути вона. Але ж... Боже, скільки років минуло?! ,- промовляв він про себе,- Вона тут... Вона прийшла..." 
 Коли відстань між ними можна було виміряти в декількох кроках, він ковтнув те невидиме, що здавлювало йому горло із середини, та прошептав: "Привіт...". 
 Не підводячи очей, дівчина перелякано відскочила назад, та прикрила долонями обличчя. Очевидно, що й вона не сподівалась тут когось зустріти. 
- Пробач, я не хотів тебе зляки. 
Вона не кинулась втікати, а залишилась стояти, наче вкопана в землю. Він не  дивився на неї, не намагався зловити погляд на собі, було важко осмілитись на це, але її присутність відчував кожною частинкою тіла. Уж не було сил глотнути той ком, а можливо просто не знаходилось слів. 
 Забираючи руки від обличчя, вона повільно оцінила його поглядом, а потім різко відвернулась в інший бік. Аромат, тих самих п'янких парфумів, ударив їй в ніс, в голові запаморочилось, а по щоках, наче рясний дощ, покотились сльози... 
 - Будь-ласка, не плачь!,- попросив він, після довгого мовчання,- Твої сльози краять моє серце. 
 - Пробач, я не хотіла... Пробач за все! 
 - Я часто приходжу на цю поляну, сижу ось під цим дубом, і згадую той час, що провів з тобой. То були найщасливіші роки мого життя... 
 - Уже стільки часу минуло, я думала що ти забув про мене. Ти ж так просив відпустити... 
 - Я намагався тебе забути, хотів розпочати нове життя, перегорнути цю сторінку, але не зміг... Пробач! Я благаю тебе, пробач мені за все! Благаю, пробач!!! 
 Він кинувся їй в ноги, впав на вколішки цілуючи їй руки. Переповнений шаленими почуттями, він так боявся задихнутись, якщо вона знову піде. Схилившись над ним, вона плакала навзрид, промовляючи: "Ніколи... Чуєш? Більше  ніколи тебе не покину!" 
 - Коханий, прокинься!,- лунав із далеку жіночий голос. 
 - Ні! Ні! Не йди, ти ж обіцяла! ,- закричала він, розплющуючи очі. В кімнаті було темно. Дружина гладила його спітнілу спину, прижимаючи до себе. 
 - Тихіше... Не кричи так, ти ж розбудиш сина. То був всього лиш сон! 
 Приймаючи холодний душ, він ледве стримував свій гнів. 
 - Сон. Але ж... Де ти? Все було так реально... 
 А в той же час, десь на іншому кінці країни, прокинулась дівчина. Забираючи дужу, чоловічу руку зі своєї талії, вона техенько піднялась с дивану, та попрямувала в іншу кімнату довгим коридором. Зачинивши за собою двері, вона повільно сповзла по стінці додолу, та залилась гіркими сльозами, промовляючи:  
 - Уже стільки років пройшло... Чому? Чому ти все ще мені снишся? 

Рейтинг: +4 263 просмотра
Комментарии (5)
Александр Юргель # 24 февраля 2013 в 16:25 0
Тиха украинская ночь, но сало перепрятать надо!
Юлия Глебова # 25 февраля 2013 в 00:37 0
Аргументуйте будь-ласка!
Наталья Исаева # 27 февраля 2013 в 09:16 +1
Не отпускает прошлое, и в снах он снова всё вспоминает. Очень понравилось, Юлечка!!! Наташа.
Юлия Глебова # 27 февраля 2013 в 13:28 0
Спасибо, очень приятно!!!! soln
Григорий Кипнис # 25 июля 2014 в 02:36 0
Видно, кохання було полум'яним:
Не вiдпускає i в снах...




"Реакция Любви!" - Гр.К. -
========================
"Я только взглядом мог к Вам
прикоснуться,
Взлететь
на крыльях дерзостных ресниц..."
http://parnasse.ru/konkurs/konkurs-ko-dnyu-semi-lyubvi-i-vernosti/stihi-o-lyubvi-k-zhenschine/reakcija-lyubvi.html