Помните об ушедших

Это сообщение написано на украинском языке, для областной газеты ! Напечатают ли - вот вопрос ! Не раз я предлагал разные материалы, но... . Не в тему с мировоззрением Западной Украины, мои статьи. Но вот этот материал просто о моей семье, родителях,брате... .Отец был директором школы, строил её, мать продолжила - 20 лет также была директорм этой школы и теперь я уже 17 лет руковожу Великовикнинской школой ...! Посадили родители, в молодости, вербы плакучие в честь мою и брата - и вот растут, одна сломаная на пополам (брат-близнец погиб в молодом возрасте, другая в полный рост, я же живу и благодарение Господу служу Ему.)
Их нет уже, со мной, но вербы посаженные ими растут в школьном парке и не позволяют забыть, да и не хочу забывать и не буду забывать НИКОГДА !!!
Также, как и вы, уважаемые читатели, помните своих близких, которых нет уже с вами, но которые с вами, во все ваши дни !!! Да дарует им Господь жизнь вечную в Царствие Небесном.
Аминь !

Сім’я директорів !

В 1957 році в школу с. В.Вікнини був призначений директором школи Рудик Іван Германович.

В цей час велося будівництво нового приміщення школи і новопризначений директор школи активно включився в цей процес будівництва. По архівних шкільних матеріалах можна прослідкувати те, що Рудик Іван Германович часто їздив у відрядження за будівельними матеріалами, та іншими потребами будівництва, організаційного характеру . В цей час в школі працювала молода вчителька хімії і біології Руда Феодосія Панкратівна. І так вже доля склалась, що вони сподобались один одному і була організована вечірка , яка і повинна була стати моментом відліку їх спільного життя, але… . Але так не сталось… . Іван Германович залишив посаду директора школи в с.В.Вікнини і виїхав з села. І дальше його життєва доля привела в смт. Шкло, Львівської області, де Рудик Іван Германович працював знову ж таки на посаді директора школи.

Феодосія Панкратівна, продовжувала працювати у Великовікнинській школі. І крім спогадів про коротке кохання, разом з нею залишились двоє хлопчиків, яких вона народила від Івана Германовича. Названі хлопчики були в честь перших космонавтів Землі – Юрієм і Германом. І разом з хлопчиками росли в шкільному парку дві плакучі верби, яких Феодосія Панкратівна та Іван Германович посадили разом в честь народжених дітей.

Через короткий проміжок часу в 1963 р. Феодосія Панкратівна була призначена завучем даної школи. А ще через деякий час, в 1973 р. вона приступила до виконання обов’язків директора школи і більше двадцяти років здійснювала керівництво даною школою.

Юрій і Герман виросли і поступили в педагогічний інститут, наслідуючи своїх батьків. І хоча вони були близнюками і тому дуже подібними, але доля їх склалася по різному. Герман після закінчення вузу і проходження армійської служби працював в правоохоронних органах і життя його трагічно обірвалось в молодому віці. Юрій же, після вузу і армійської служби, став працювати вчителем в рідній школі с. В.Вікнини. І через два роки після того, як мати Феодосія Панкратівна звільнилась з посади директора школи, Юрій Барчук був призначений директором Великовікнинської ЗОШ I-III ст. і працює на тій посаді до сьогоднішнього дня. І таким чином він став третім директором школи з однієї сім’ї. І ось уже 17 років працює на цій посаді, посаді директора Великовікнинської ЗОШ I-III ст.

А в шкільному парку схилилося дві плакучі верби ! І одна з них зламана на половині, а інша росте в повний ріст, як ілюстрація долі Германа, життя якого трагічно обірвалось в розквіті сил і Юрія, який продовжує свою діяльність на директорській ниві.



«Там дві верби схилилися,мов журяться вони» .
(українська народна пісня).

« Якби моя дитяча воля !»

Якби моя дитяча воля !

То батьків доля,

Склалася б інакше.

Але життя це студія «Продакшенз».

Життя, це цілий Голлівуд.

І я сьогодні перед вами, тут.

Вже третій із сім`ї директорів.

І з мого серця потік слів.

Лине до вас... .

Але, цей час…!

Цей невблаганний час

І ці скупі рядки !

І як вам з легкої руки.

Як пояснити долі мить.

Коли сльоза в очах блищить.

Плакучі ж верби не дарма.

Якби ж дуби, та їх нема,

Дубків не посадили !

Можливо більше було б сили.

Можливо менше було б сліз.

І не пішов би під укіс.

Один з братів… .

Але ж, батьки… !

Плакучі посадили верби.

І листя-сльози ніби гербом

Вкривають восени траву.

І я із вербами живу !

Останній, із сімї директорів.

І з мого серця потік слів!

Лине до вас … !



Ю.А.Барчук

Директор

Великовікнинської ЗОШ I-III ст.

Збаразького р-ну.

Тернопільської обл.