ВЕЧІР

20 мая 2013 - Ганка Гличка

 

 

Стомився день. Погасло  сонце,

Спочити  сіло, ген,  за ліс, -

Спустився вечір під віконце,

Зашелестів коло беріз...

 

Вклонився ластівці низенько,

Що гріла діточок крильми, -

Примружив очі і тихенько,

Розсіяв мрії  між людьми...

 

З кущем загомонів під тином,

Зрадівши  цвітові й землі,

В дворі запах білим  жасмином

І житнім хлібом на столі.

© Copyright: Ганка Гличка, 2013

Регистрационный номер №0137539

от 20 мая 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0137539 выдан для произведения:

 

 

Стомився день. Погасло  сонце,

Спочити  сіло, ген,  за ліс, -

Спустився вечір під віконце,

Зашелестів коло беріз...

 

Вклонився ластівці низенько,

Що гріла діточок крильми, -

Примружив очі і тихенько,

Розсіяв мрії  між людьми...

 

З кущем загомонів під тином,

Зрадівши  цвітові й землі,

В дворі запах білим  жасмином

І житнім хлібом на столі.

Рейтинг: +3 199 просмотров
Комментарии (4)
Владимир Проскуров # 20 мая 2013 в 22:37 0
УКРАЇНА
Духмяні трави розкошують,
Роса сльозинкою стіка…
А косарі в степу ночують,
Набита в кожного рука.

І стелиться туманом тиша,
Цвіркун натруджений притих,
Шмигнула прудко в нірку миша
Від хижих звірів степових.

А повний місяць над землею
Береться темінь подолать,
Мов нерозлучні друзі з нею –
Земна й небесна разом рать.

Вдихаю свіжість на всі груди –
Як легко дихати мені!
Куди не глянь – блаженство всюди
У літні ніченьки ясні…

Зринає пісня солов’їна,
Витьохкує на всі лади…
ЦЕ – МОЯ РІДНА УКРАЇНА!
Дороги всі ведуть сюди!

В сяйві небесного світила
Шепочуть верби над ставком,
Закохана дівчина мила
Цілується із юнаком.

І сад буяє зеленшато,
І рута-м’ята дух заб’є…
Це – не кіно в природі знято,
А те, що в УКРАЇНІ Є!!!

Ще першим півням лиш співати,
Передсвітання настає,
А пастушка вже будить мати –
Берись за ремесло своє.

Жінки несуть з хлівів дійниці
Із пінним молоком парним,
Купол церковної дзвіниці
Серпанок оповив, як дим.

Як не любить такі світанки?!
Подібних в світі більш нема!
Це ж не якісь там забаганки –
ПРИРОДА–МАТІНКА САМА!

Іде десь місяць спочивати,
Туман знімається із трав,
Хтось взявсь за споришеві шати,
В криниці хтось води набрав…

Вже сонечко встає, як вмите,
Все вище й вище догори,
Довкілля сяйвом цим залите,
Мов демонструє кольори.

Земля і небо – як картина,
Здоров’я в Бога лиш проси…
Безмежно гарна УКРАЇНА,
Мов кришталь ранньої роси!..

Ставок сховався в очереті,
Малює кола в нім карась…
Рибак закльовне місце «вкметів»,
Кидає вудку раз-по-раз…

Вабить плодючий чорнозем,
До себе кличе хлібороба…
Ми хліб їмо й комусь везем,
ЦЕ – ВСЕНАРОДНА НАГОРОДА!

Ростуть картопля і часник,
Капуста, морква, помідори…
Хлібець насущний наш не зник,
КРАЇНУ погань не розорить!

В нас ГОДУВАЛЬНИЦЯ-ЗЕМЛЯ
На всю планету знаменита!
Хлібні потоки звідсіля,
Мов повінь весняна розлита!

Жаль, рукотворна є руїна,
До ручки хочуть довести…
ТА НАША НЕНЬКА-УКРАЇНА
НЕ ДАСТЬ СПАЛИТИ ВСІ МОСТИ!!!

Дніпро реве широкогрудно,
Бурхливі води в світ несе…
У нас було і буде ЛЮДНО!
МИ БУДЕМ МАТИ СВОЄ ВСЕ!!!

Наш древній град під куполами
Стояв твердинно і стоїть,
І доленосні «криголами»
В часи не стерли лихоліть!

Ніде чужого він не виїв,
Обороняє лиш своє,
Злеліяли слов’яни Київ,
Столиця далі гніздо в’є!..

Історія в курганах спить,
Ховає славу там козачу,
Та щось не радісно в цю мить,
Як все згадаю, то заплачу.

Від моря й до Карпатських гір
Розкинулась моя держава,
І процвітали б ми, повір,
Якби не «братія іржава»…

Весною ранньою лелека
Радо вертається сюди,
Домівка жде його далека –
Лелече, тут, у нас сиди!..

Він знає, що вже недалечко,
Пернатому знов повезло,
Чекає затишне гніздечко,
Малят поставить на крило…

Он квітів зібрана корзина,
Очей не можна відвести!
ЦЕ Ж – НАША СЛАВНА УКРАЇНА!!!
В котрій живемо Я і ТИ…

Налиті грона винограду
Пахнуть п’янким уже вином…
Дивись, і літечко позаду,
Будем прощатися з теплом…

Квіти прекрасного жасмину
Звабливо зманюють мене…
Мою осінню УКРАЇНУ
Ніхто байдуже не мине!

Пічним димком накрита хата,
Мороз тріскучий щипа ніс…
Йду переметами до свата,
В оселю холоду наніс…

Село взялося святкувати,
Колядник всяк старатись рад,
І юний йде, й підстаркуватий…
Всі вірять в Різдвяний обряд!

Аж розкалилась пічна глина,
Комфортно й затишно в теплі…
В СНІГАХ ЗИМУЄ УКРАЇНА,
Старі, середні і малі…

Весна струмками вже дзюркоче,
Збігає тала скрізь вода…
Все прокидається охоче,
Травичка лізе молода…

А білопінна вже черешня,
Мов наречена вся, дивись…
Чаруюча краса тутешня
Буяє нині, як колись!

Вінок сплела собі дівчина,
Грайливо повела плечем…
Де є іще ТАКА КРАЇНА?!
МИ З УКРАЇНИ – НЕ ВТЕЧЕМ!!!

Розкинувсь лан, земля парує,
Господар вийшов на пашню,
Цілий сезон він тут гарує,
Щоб мать ХЛІБИНУ запашну!..

Росте йому селянська зміна,
Бо споконвіку так було…
НАШ ДІМ – СІМ’Я І УКРАЇНА!
На чім завжди стоїть СЕЛО!..

Березові висять сережки,
Нарядні всюди кружева…
За соком повернув зі стежки –
Кличе ПРИРОДА нас жива!..

Село – душа ось цього краю,
Духовності колиска – тут!
Тому його я вибираю,
Як свій найвищий інститут!..

Вечеряю в старенькій хаті,
Все запиваю молоком…
Чим сільські люди в нас багаті?
Сальцем, сметанкою, медком…

ЗЕМЛЯ ГОДУЄ СЕЛЯНИНА!
СИЛЬНА ХЛІБАМИ УКРАЇНА!!!
Ганка Гличка # 21 мая 2013 в 01:13 +1
50ba589c42903ba3fa2d8601ad34ba1e ДЯКУЮ за таку чудову поему про український край,- про його чарівничу природу, працелюбних людей...

"Село – душа ось цього краю,
Духовності колиска – тут!
Тому його я вибираю,
Як свій найвищий інститут!.." c0137

ЗЕМЛЯ ГОДУЄ СЕЛЯНИНА!
СИЛЬНА ХЛІБАМИ УКРАЇНА!!!
Лариса Чугунова # 22 мая 2013 в 09:02 0
Спасибо!
Ганка Гличка # 22 мая 2013 в 11:31 0
СПАСИБО, ЛАРИСА. МНЕ ПРИЯТНО ВАШЕ ВНИМАНИЕ.

С УВАЖЕНИЕМ konfety7