Крізь призму сльози

Цвіте літо,   п"яніє в  обіймах краси, -

Долу сяйвом   торкаються  зорі,

Лише серце осліпло,  - крізь призму сльози

Бачить Світ  у  зрадливому  горі.

Не збагне, -  нащо щастям колись нарекло

Те кохання, що так  хвилювало собою

Мелодійно вживлялось,  мрійливо цвіло

Й  НЕ  набУло нічого,   крім  жалю та  болю...

Бридка  прикрість засіла  вогнем  і пече,

Розтинає розпеченим жалом, -

Нащо вірило так!.. Тепер попіл та щем

Поміж згадок, -  за тим, що світало...

Випромінює літо красу  та  тепло, -

В росах скупані,  шепчуться трави:

Мабуть, СЕРЦЕ  сп"яніле від  зваби  було, -

Наробило собі  з неї  слави...