Мій біль

20 марта 2012 - Наталья Бугаре
article36275.jpg

Сивий мiсяць очиська мружить,
зазира у віконце тихо.
Жовтий лист впав мені на груди,
жовтий лист, ніби жовте лихо...

 

В небі зорі кружляють в танці
між хмарок, беручись за руки.
Так щоночі і лише вранці
завмирають ці ніжні звуки.

 

Жовтий лист, наче промінь сонця:
серед літа - шматочок суму.
Залетів у моє віконце
поцілунком осіннім в думу.

 

На скривавлене серце моє
не наліплю його, як пластир.
Добре птахам, якщо їх двоє,
в парі бути-велике щастя.

 

Полетіла голубка в вирій,
залишила дітей зозуля.
І навколо весь світ став сірий
цього болю заледь знесу я.

 

Рветься в серці струна вогняна.
Діти мої, пробачте неню...
Я при зустрічі, наче пьяна,
як ступаю на рідну землю.

 

Моя доля мене стрічала-
не її обирала серцем,
не її цілий вік кувала:
надто в ній гіркоти и перцю.

 

Відїзжають голубки наші,
як зозулі летять по світу.
Схаменіться, ми не пропащі!
Україно, ми твої діти!

 

Кожна мати плекає мрію,
щоби діточки жили краще
Та вбиває життя надію
і в бою за майбутнє наше

 

ми одні. Стоїмо в окопах
і грудьми прикриваєм рідних.
По росіям та по європах
емігранток багато бідних.

 

Полишили шматочок серця
дома ми, щоб охороняло
наших діток. Повним відерцем
щоб життя для кровинок стало...

 

Плаче син і гукає маму.
Дочці ні з ким поговорити...
Есемески ятрять лиш рану-
як же тяжко в розлуці жити!

 

Як же тяжко писати кров"ю
дні топтати, як ніжні квіти,
присилати гроші... з любов"ю
і шептати: "Пробачте, діти..."

© Copyright: Наталья Бугаре, 2012

Регистрационный номер №0036275

от 20 марта 2012

[Скрыть] Регистрационный номер 0036275 выдан для произведения:

Сивий мiсяць очиська мружить,
зазира у віконце тихо.
Жовтий лист впав мені на груди,
жовтий лист, ніби жовте лихо...

В небі зорі кружляють в танці
між хмарок, беручись за руки.
Так щоночі і лише вранці
завмирають ці ніжні звуки.

Жовтий лист, наче промінь сонця:
серед літа - шматочок суму.
Залетів у моє віконце
поцілунком осіннім в думу.

На скривавлене серце моє
не наліплю його, як пластир.
Добре птахам, якщо їх двоє,
в парі бути-велике щастя.

Полетіла голубка в вирій,
залишила дітей зозуля.
І навколо весь світ став сірий
цього болю заледь знесу я.

Рветься в серці струна вогняна.
Діти мої, пробачте неню...
Я при зустрічі, наче пьяна,
як ступаю на рідну землю.

Моя доля мене стрічала-
не її обирала серцем,
не її цілий вік кувала:
надто в ній гіркоти и перцю.

Відїзжають голубки наші,
як зозулі летять по світу.
Схаменіться, ми не пропащі!
Україно, ми твої діти!

Кожна мати плекає мрію,
щоби діточки жили краще
Та вбиває життя надію
і в бою за майбутнє наше

ми одні. Стоїмо в окопах
і грудьми прикриваєм рідних.
По росіям та по європах
емігранток багато бідних.

Полишили шматочок серця
дома ми, щоб охороняло
наших діток. Повним відерцем
щоб життя для кровинок стало...

Плаче син і гукає маму.
Дочці ні з ким поговорити...
Есемески ятрять лиш рану-
як же тяжко в розлуці жити!

Як же тяжко писати кров"ю
дні топтати, як ніжні квіти,
присилати гроші... з любов"ю
і шептати: "Пробачте, діти..."

Рейтинг: +8 288 просмотров
Комментарии (8)
Элиана Долинная # 21 марта 2012 в 10:28 +1
Наташа, милая, просто до слёз... Потрясающие стихи! Спасибо! 38
Наталья Бугаре # 21 марта 2012 в 10:49 0
Спасибо Вам, Элиана. Этот стих очень личный, но боль эта знакома многим.. elka2
Михаил Соболев # 21 марта 2012 в 19:25 +1
Вот не скажешь так проникновенно по-русски. Совсем другая тональность. Очень хорошо!
Наталья Бугаре # 21 марта 2012 в 19:38 +1
Аха, наша мова солов"їнна. Украинский язык потрясающе мелодичен. Он создан для поэзии. Жаль, я почти не пишу на нем..Будучи украиноязычной, стихи почти все на русском. И язык не утратила, за три года это и невозможно. А вот так с самой юности- пишу на русском. Жаль.. girlkiss
Александр Приймак # 30 октября 2012 в 13:19 +1
Слухайте,
вельмишвановна пані Наталю!
З часів Шевченка - Франка
щось, чи не здається, -
я не читав нічого такого,
- більше, ніж у Вас, пані,
- вражаючого!
Низенько вклоняюся Вам -
за нас всіх, що тут - з нашою Ненею.
Лесь Прима.
Наталья Бугаре # 30 октября 2012 в 14:39 0
Дякую, пане Лесь. Можно кохати рідну країну, навіть якщо ти далеко живеш. Як ви змогли відчути в повній мірі мій біль не тільки за себе, а за всю Батьківщину. Бідна-бідна наша Неня... sad
Люся Мокко # 25 апреля 2013 в 14:38 +1
Какая горькая и какая удивительно красивая, напевная получилась вещь! Эх, как жалко, что с десяток слов я тут так и не поняла, что значат ( не смогла в полной мере насладиться красотой слов и образов.... Моя связь с родиной родителей, с украинским языком давно уж разорвана, к сожалению.
Спасибо, Ната! buket1
Наталья Бугаре # 25 апреля 2013 в 16:09 0
Спасибо,Люся, перевод могу дать в личку) 38