Там на лузі широкім, поросла лобода,
Там на руслі глибокім, вже упала вода,
Там хатина пропала, мов її й не було,
У журбі помирало, моє трідне село.
А за тими роками, що давно віджили,
Залишивсь погляд мами, ви ж рідненькі були,
Я все так памятаю, бо ще в світі живу.
Гусеняток ганяю, та ще рву кропиву.
Рідна хато-хатино, зберігала ти нас,
Не знайти середини, був такий в долі час.
Заросла та стежина, по якій я ходив,
Та про неї я мріяв, та без неї я жив.
І як зараз хатино, я згадаю тебе,
А в тобі рідну неньку і хлопчину себе.
А за тим тото й сестри і усе що жило,
Хоч далекі ті версти, та все кличе село.
Ви матусю уміли, так любити мене,
Біля ліжка сиділі, поки біль промине,
І сльозами кропили, те що ремінь побив,
То мій тато учили, та діток він любив.
Вже так війшло рідненька, що я Вас не зберіг,
Я молюсь за Вас ненько, до ікон б"ю поріг,
Ви пробачте матусю, молодії літа,
Ви для мене єдина, Ви для мене свята.
05.07.2011. Носик.В.К.
Помочь сайту
Поздравления
