ГлавнаяПоэзияЛирикаГражданская лирика → Було у Матерi чотири сини. Дума.

 

Було у Матерi чотири сини. Дума.

29 марта 2013 - Michael Rokhlenko
article126683.jpg

 Петлюрівці оточили групу беззбройних гетьманців і змушували їх роздягатися. Ті падали на коліна, жалібно благали:
— Хлопці, ми ж і ви — за Україну. Ми ж рідна кров! Хлопці, що ж ви робите?

«Хлопці» били гетьманців прикладами, матюкалися:
— Чорти в болоті вам родичі, а не ми, таку вашу розтаку! І вогняні нитки пришивали приречених до землі...

Пізніше батько з односельчанами захоронив постріляних. На тому місці виріс буйний кущ лози.

ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ... Бердник Олесь


Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?
Як такеє сталось все не втямить Мати,
Що пішов війною кровний брат на брата?
А які ж чудові були в Неньки дітки
Гуртом зустрічали її біля хвіртки,
Дружно працювали і гуляли разом,
Якось одночасно помужніли з часом...

Хлопці високі й стрункі, як тополі.
Матері поміч дома, і в полі.
Сила козацька, доля жебрацька...
Вдарили громи з неба зненацька.

І розкидало діток війною:
Хто у Петлюри, хто у червоних.
Той під знамена чорні подався...
Тільки молодший дома зостався.

Плаче Матуся, жде біля хати
Нікому жито стиглеє жати...
Плаче-ридає, зжалось серденько
Передчуває Лихо старенька.

Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.

Братова куля вдарила в груди
Ладанку Неньці принесли люди.
Лава на лаву, сила на силу...
Курінь ховає старшого сина.

Шабля козацька, слава вояцька...
Ген, над рікою могила братська.
Лава на лаву, сила на силу...
Більше немає другого сина.

А десь на сході білі гармати,
Рознесли роту третього брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Рота ховає третього сина.

Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.

Військо на військо, сила на силу
Кулі та шаблі хлопців косили.
Криваві жнива війна збирала
І все було їй лютій замало.

Пришкандибало Лихо до хати:
Взяли "зелені" меньшого брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Було у Неньки чотири сини.

Плаче старенька, плаче-ридає
За що Всесвятий Так нас карає?
За що те лихо, нашій країні?
Чом брат на брата йде і донині?..

Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?

 


© Copyright: Michael Rokhlenko, 2013

Регистрационный номер №0126683

от 29 марта 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0126683 выдан для произведения:

 Петлюрівці оточили групу беззбройних гетьманців і змушували їх роздягатися. Ті падали на коліна, жалібно благали:
— Хлопці, ми ж і ви — за Україну. Ми ж рідна кров! Хлопці, що ж ви робите?

«Хлопці» били гетьманців прикладами, матюкалися:
— Чорти в болоті вам родичі, а не ми, таку вашу розтаку! І вогняні нитки пришивали приречених до землі...

Пізніше батько з односельчанами захоронив постріляних. На тому місці виріс буйний кущ лози.

ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ... Бердник Олесь


Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?
Як такеє сталось все не втямить Мати,
Що пішов війною кровний брат на брата?
А які ж чудові були в Неньки дітки
Гуртом зустрічали її біля хвіртки,
Дружно працювали і гуляли разом,
Якось одночасно помужніли з часом...

Хлопці високі й стрункі, як тополі.
Матері поміч дома, і в полі.
Сила козацька, доля жебрацька...
Вдарили громи з неба зненацька.

І розкидало діток війною:
Хто у Петлюри, хто у червоних.
Той під знамена чорні подався...
Тільки молодший дома зостався.

Плаче Матуся, жде біля хати
Нікому жито стиглеє жати...
Плаче-ридає, зжалось серденько
Передчуває Лихо старенька.

Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.

Братова куля вдарила в груди
Ладанку Неньці принесли люди.
Лава на лаву, сила на силу...
Курінь ховає старшого сина.

Шабля козацька, слава вояцька...
Ген, над рікою могила братська.
Лава на лаву, сила на силу...
Більше немає другого сина.

А десь на сході білі гармати,
Рознесли роту третього брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Рота ховає третього сина.

Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.

Військо на військо, сила на силу
Кулі та шаблі хлопців косили.
Криваві жнива війна збирала
І все було їй лютій замало.

Пришкандибало Лихо до хати:
Взяли "зелені" меньшого брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Було у Неньки чотири сини.

Плаче старенька, плаче-ридає
За що Всесвятий Так нас карає?
За що те лихо, нашій країні?
Чом брат на брата йде і донині?..

Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?

Рейтинг: +3 707 просмотров
Комментарии (6)
Владимир Проскуров # 29 марта 2013 в 15:44 +1
УКРАЇНА
Духмяні трави розкошують,
Роса сльозинкою стіка…
А косарі в степу ночують,
Набита в кожного рука.

І стелиться туманом тиша,
Цвіркун натруджений притих,
Шмигнула прудко в нірку миша
Від хижих звірів степових.

А повний місяць над землею
Береться темінь подолать,
Мов нерозлучні друзі з нею –
Земна й небесна разом рать.

Вдихаю свіжість на всі груди –
Як легко дихати мені!
Куди не глянь – блаженство всюди
У літні ніченьки ясні…

Зринає пісня солов’їна,
Витьохкує на всі лади…
ЦЕ – МОЯ РІДНА УКРАЇНА!
Дороги всі ведуть сюди!

В сяйві небесного світила
Шепочуть верби над ставком,
Закохана дівчина мила
Цілується із юнаком.

І сад буяє зеленшато,
І рута-м’ята дух заб’є…
Це – не кіно в природі знято,
А те, що в УКРАЇНІ Є!!!

Ще першим півням лиш співати,
Передсвітання настає,
А пастушка вже будить мати –
Берись за ремесло своє.

Жінки несуть з хлівів дійниці
Із пінним молоком парним,
Купол церковної дзвіниці
Серпанок оповив, як дим.

Як не любить такі світанки?!
Подібних в світі більш нема!
Це ж не якісь там забаганки –
ПРИРОДА–МАТІНКА САМА!

Іде десь місяць спочивати,
Туман знімається із трав,
Хтось взявсь за споришеві шати,
В криниці хтось води набрав…

Вже сонечко встає, як вмите,
Все вище й вище догори,
Довкілля сяйвом цим залите,
Мов демонструє кольори.

Земля і небо – як картина,
Здоров’я в Бога лиш проси…
Безмежно гарна УКРАЇНА,
Мов кришталь ранньої роси!..

Ставок сховався в очереті,
Малює кола в нім карась…
Рибак закльовне місце «вкметів»,
Кидає вудку раз-по-раз…

Вабить плодючий чорнозем,
До себе кличе хлібороба…
Ми хліб їмо й комусь везем,
ЦЕ – ВСЕНАРОДНА НАГОРОДА!

Ростуть картопля і часник,
Капуста, морква, помідори…
Хлібець насущний наш не зник,
КРАЇНУ погань не розорить!

В нас ГОДУВАЛЬНИЦЯ-ЗЕМЛЯ
На всю планету знаменита!
Хлібні потоки звідсіля,
Мов повінь весняна розлита!

Жаль, рукотворна є руїна,
До ручки хочуть довести…
ТА НАША НЕНЬКА-УКРАЇНА
НЕ ДАСТЬ СПАЛИТИ ВСІ МОСТИ!!!

Дніпро реве широкогрудно,
Бурхливі води в світ несе…
У нас було і буде ЛЮДНО!
МИ БУДЕМ МАТИ СВОЄ ВСЕ!!!

Наш древній град під куполами
Стояв твердинно і стоїть,
І доленосні «криголами»
В часи не стерли лихоліть!

Ніде чужого він не виїв,
Обороняє лиш своє,
Злеліяли слов’яни Київ,
Столиця далі гніздо в’є!..

Історія в курганах спить,
Ховає славу там козачу,
Та щось не радісно в цю мить,
Як все згадаю, то заплачу.

Від моря й до Карпатських гір
Розкинулась моя держава,
І процвітали б ми, повір,
Якби не «братія іржава»…

Весною ранньою лелека
Радо вертається сюди,
Домівка жде його далека –
Лелече, тут, у нас сиди!..

Він знає, що вже недалечко,
Пернатому знов повезло,
Чекає затишне гніздечко,
Малят поставить на крило…

Он квітів зібрана корзина,
Очей не можна відвести!
ЦЕ Ж – НАША СЛАВНА УКРАЇНА!!!
В котрій живемо Я і ТИ…

Налиті грона винограду
Пахнуть п’янким уже вином…
Дивись, і літечко позаду,
Будем прощатися з теплом…

Квіти прекрасного жасмину
Звабливо зманюють мене…
Мою осінню УКРАЇНУ
Ніхто байдуже не мине!

Пічним димком накрита хата,
Мороз тріскучий щипа ніс…
Йду переметами до свата,
В оселю холоду наніс…

Село взялося святкувати,
Колядник всяк старатись рад,
І юний йде, й підстаркуватий…
Всі вірять в Різдвяний обряд!

Аж розкалилась пічна глина,
Комфортно й затишно в теплі…
В СНІГАХ ЗИМУЄ УКРАЇНА,
Старі, середні і малі…

Весна струмками вже дзюркоче,
Збігає тала скрізь вода…
Все прокидається охоче,
Травичка лізе молода…

А білопінна вже черешня,
Мов наречена вся, дивись…
Чаруюча краса тутешня
Буяє нині, як колись!

Вінок сплела собі дівчина,
Грайливо повела плечем…
Де є іще ТАКА КРАЇНА?!
МИ З УКРАЇНИ – НЕ ВТЕЧЕМ!!!

Розкинувсь лан, земля парує,
Господар вийшов на пашню,
Цілий сезон він тут гарує,
Щоб мать ХЛІБИНУ запашну!..

Росте йому селянська зміна,
Бо споконвіку так було…
НАШ ДІМ – СІМ’Я І УКРАЇНА!
На чім завжди стоїть СЕЛО!..

Березові висять сережки,
Нарядні всюди кружева…
За соком повернув зі стежки –
Кличе ПРИРОДА нас жива!..

Село – душа ось цього краю,
Духовності колиска – тут!
Тому його я вибираю,
Як свій найвищий інститут!..

Вечеряю в старенькій хаті,
Все запиваю молоком…
Чим сільські люди в нас багаті?
Сальцем, сметанкою, медком…

ЗЕМЛЯ ГОДУЄ СЕЛЯНИНА!
СИЛЬНА ХЛІБАМИ УКРАЇНА!!!
Michael Rokhlenko # 29 марта 2013 в 19:29 +1
Дякую! Відповім колективною творчістю: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126132
Lyudmyla Dobrovinska / Hodzyumakha # 24 августа 2013 в 22:21 +1
buket3
Michael Rokhlenko # 24 августа 2013 в 23:11 +1
8ed46eaeebfbdaa9807323e5c8b8e6d9 buket7
ТАТЬЯНА СП (Кляксой) # 25 августа 2013 в 00:02 0
Спасибо!!!!!!
Michael Rokhlenko # 25 августа 2013 в 19:49 0
040a6efb898eeececd6a4cf582d6dca6