Главная → СповІдь

СповІдь

article97960.jpg

Батечку, любий, ти знову, як завжди, правИй!
Пізно, і вже не навчиш мене правильно жити,
Може востаннє мені пощастило любити,
Знову благаю, ти доньку свою зрозумій.

Може востаннє поринула в вир почуттів,
Хоч не чекала й не вірила в справжнє кохання
Навіть, якщо принесе воно тільки страждання,
І не відбудеться те, що для мене волів.

Грішне кохання… Не треба мені співчуття!
Громом небесним дзвенить зачарована тиша,
Серце шепоче, а потім кричить голосніше:
Як не карай, а не буде в душі каяття.

Як не благай, а не буде назад вороття,
І неважливо, чи прийде, чи ні моє завтра,
Вір мені, батечку, вір мені, Він того вартий!
Вибач… Мабуть ця стежина веде в небуття.

Господи, не відбирай в мене крихти надій,
Мрії рожеві зміню неквапливо на білі,
Навіть весною бувають сніги й заметілі.
Батечку, любий, ти знову, як завжди, правий!

Рейтинг: 0 Голосов: 0 294 просмотра
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!