ГлавнаяВся прозаМалые формыРассказы → Дорога в нікуди

 

Дорога в нікуди

9 декабря 2014 - Светлана Абакумова
ГЛАВА 1.
СЬОГОДНІ НОВА ЛІНІЯ В МОЄМУ ЖИТТІ! НОВА СТОРІНКА! СЬОГОДНІ Я ПОКИДАЮ РІДНУ БАТЬКІВЩИНУ...
Я цілу ніч не спала. В мені ніби боролися дві людини: одна не бажала покидати рідну країну, друга прагнула побачити інший світ, світ капіталізму.
Я вже заздалегідь вирішила, ким я працюватиму США - перекладачем. Просто як двічі два! Я добре знаю англійську, тож, гадаю, з тамтешніми мешканцями порозуміюся. Перекладатиму з російської, адже російська мова теж має статус міжнародної!
06.00 ранку. Я лежала на ліжку в соїй рожевій піжамі. Навпроти ліжка був стіл, що притулявся до балкону. Штори були розсунуті, тож я мала змогу побачити світанок. Зорі потрохи згасали в небі, світанок набував якогось світло - фіолетово - рожевого кольору.
Я вийшла на балкон, аби краще розгледіти цю красу. Ми з батьками зробили куточок на балконі, тож я сіла за стіл і вдивлялася у вікно. Розглядаючи ранок, я думала,  що, можливо, бачу востаннє цю красу, будинки, що ледь-ледь видніли з-поміж лісів по обидва боки.
Сльози хотіли нахлинути, але через мій витривалий характер цього не сталося.
"І навіщо я роблю це? - думаю я - Навіщо їду в нікуди? На кого полишаю батька й неньку?"
Мої роздуми перервали схлипи мами,що доносилися з сусідньої кімнати. Я підійшла до мами:
- Мамо, що трапилося? - питаю
- Що ти робиш? Що ти робиш?! На кого нас з татом лишаєш? Чому їдеш в нікуди? - плакала мама
- Ні серця в тебе, ні душі! - продовжила вона
Я обійняла маму, подумки пообіцявши, що найближчим часом батькам візу до США відкрию

12.00. "Прощайте, мої друзі! Віднині в більшості ми будемо спілкуватися віртуально та за допомогою комунікацій! Я починаю нове життя!"
Мені одразу надійшли відгуки.
Катя Буденко:
"Що трапилося?"
Мар′яна Яструб:
"Ти написала щось таке абстрактне"
Віка Горденко:
"Наташик,что случилось?"
Відповідаю:
"Я їду в США!"
"Ухти!" - тут же пише Ліна Слюсаренко

15.00. Аеропорт "Бориспіль".
- Мамо, алло, я вже в Борисполі - телефоную мамі
- Ех... Щасти тобі... Не забувай нас
- Не забуватиму

ГЛАВА 2.

Ось я вже й проходжу реєстрацію. На паспортному контролі показую паспорт, авіаквиток, візу США, закордонний паспорт. Далі проходжу митний контроль. Нащастя, мій багаж, згідно правил перевезення в даній авіакомпанії, не займає більше двох місць та не перевищує 158 сантиметрів. В моїй ручній полажці окрім одягу була вся моя косметика, зубочистка, речі особистої гігієни, і, звісно, гроші та документи. Ще я взяла з собою пару своїх улюблених книжок, щоб читати.
Мені видали форму І — 94 та митну декларацію. У І — 94 треба було вказати ПІБ, дату народження, номер закордонного паспорту, адресу, за якою я проживатиму в США.
В митній декларації була необхідна інформація про багаж.
Ось я вже лечу. Прозвучала команда пристегнути ремні. Я дуже хвилювалася, серце ледь не вискочило з грудей. Щеб пак, я ж вперше лечу літаком. Я крім Києва рідко де була та й їздила маршрутками та автомобілями. Лише одного разу поїхала в Чернігівську область до своєї подружки Оленки Ахметової. Туди їхала двома маршрутками, назад — електричкою та автобусом.
Мобільний телефон був вимкнений.
Я тихо молилася, аби нічого не трапилося підчас та після польоту, адже я багато чула про те, як розбиваються літаки... О, Господи!
Я думала про маму, до якої я тепер лише приїжджатиму, про друзів, з якими спілкуватимуся відтепер лише завдяки інтернету...
Я думала про свою нову країну, нове місце проживання, умови. Я прилечу в аеропорт Гартсфілд-Джексон. В народі він отримав назву Атланта, тому що розташований був в місті Атланта штат Джорджія. Я проживатиму в Атланті. Я багато чула про це місто, а також бачила по телевізору. А тепер бачитиму на власні очі!
Я забронювала номер з диваном розміру “king-size” для некурящих. На сайті було вказано, що номер з з телевізором, з кабельними каналами, стіл та гостьова. 220 кв.м. Ціна 49.97 $
Забула сказати, я забронювала номер в готелі Travel Inn Atlanta.
Тим часом до мене підійшла стюардеса з меню й дала його мені. Оглянувши перелік страв та напоїв, я зупинилася, звісно ж, на найдешевшому. Це якраз була лише Coca – cola. Сміх.

© Copyright: Светлана Абакумова, 2014

Регистрационный номер №0258147

от 9 декабря 2014

[Скрыть] Регистрационный номер 0258147 выдан для произведения: ГЛАВА 1.
СЬОГОДНІ НОВА ЛІНІЯ В МОЄМУ ЖИТТІ! НОВА СТОРІНКА! СЬОГОДНІ Я ПОКИДАЮ РІДНУ БАТЬКІВЩИНУ...
Я цілу ніч не спала. В мені ніби боролися дві людини: одна не бажала покидати рідну країну, друга прагнула побачити інший світ, світ капіталізму.
Я вже заздалегідь вирішила, ким я працюватиму США - перекладачем. Просто як двічі два! Я добре знаю англійську, тож, гадаю, з тамтешніми мешканцями порозуміюся. Перекладатиму з російської, адже російська мова теж має статус міжнародної!
06.00 ранку. Я лежала на ліжку в соїй рожевій піжамі. Навпроти ліжка був стіл, що притулявся до балкону. Штори були розсунуті, тож я мала змогу побачити світанок. Зорі потрохи згасали в небі, світанок набував якогось світло - фіолетово - рожевого кольору.
Я вийшла на балкон, аби краще розгледіти цю красу. Ми з батьками зробили куточок на балконі, тож я сіла за стіл і вдивлялася у вікно. Розглядаючи ранок, я думала,  що, можливо, бачу востаннє цю красу, будинки, що ледь-ледь видніли з-поміж лісів по обидва боки.
Сльози хотіли нахлинути, але через мій витривалий характер цього не сталося.
"І навіщо я роблю це? - думаю я - Навіщо їду в нікуди? На кого полишаю батька й неньку?"
Мої роздуми перервали схлипи мами,що доносилися з сусідньої кімнати. Я підійшла до мами:
- Мамо, що трапилося? - питаю
- Що ти робиш? Що ти робиш?! На кого нас з татом лишаєш? Чому їдеш в нікуди? - плакала мама
- Ні серця в тебе, ні душі! - продовжила вона
Я обійняла маму, подумки пообіцявши, що найближчим часом батькам візу до США відкрию

12.00. "Прощайте, мої друзі! Віднині в більшості ми будемо спілкуватися віртуально та за допомогою комунікацій! Я починаю нове життя!"
Мені одразу надійшли відгуки.
Катя Буденко:
"Що трапилося?"
Мар′яна Яструб:
"Ти написала щось таке абстрактне"
Віка Горденко:
"Наташик,что случилось?"
Відповідаю:
"Я їду в США!"
"Ухти!" - тут же пише Ліна Слюсаренко

15.00. Аеропорт "Бориспіль".
- Мамо, алло, я вже в Борисполі - телефоную мамі
- Ех... Щасти тобі... Не забувай нас
- Не забуватиму

ГЛАВА 2.

Ось я вже й проходжу реєстрацію. На паспортному контролі показую паспорт, авіаквиток, візу США, закордонний паспорт. Далі проходжу митний контроль. Нащастя, мій багаж, згідно правил перевезення в даній авіакомпанії, не займає більше двох місць та не перевищує 158 сантиметрів. В моїй ручній полажці окрім одягу була вся моя косметика, зубочистка, речі особистої гігієни, і, звісно, гроші та документи. Ще я взяла з собою пару своїх улюблених книжок, щоб читати.
Мені видали форму І — 94 та митну декларацію. У І — 94 треба було вказати ПІБ, дату народження, номер закордонного паспорту, адресу, за якою я проживатиму в США.
В митній декларації була необхідна інформація про багаж.
Ось я вже лечу. Прозвучала команда пристегнути ремні. Я дуже хвилювалася, серце ледь не вискочило з грудей. Щеб пак, я ж вперше лечу літаком. Я крім Києва рідко де була та й їздила маршрутками та автомобілями. Лише одного разу поїхала в Чернігівську область до своєї подружки Оленки Ахметової. Туди їхала двома маршрутками, назад — електричкою та автобусом.
Мобільний телефон був вимкнений.
Я тихо молилася, аби нічого не трапилося підчас та після польоту, адже я багато чула про те, як розбиваються літаки... О, Господи!
Я думала про маму, до якої я тепер лише приїжджатиму, про друзів, з якими спілкуватимуся відтепер лише завдяки інтернету...
Я думала про свою нову країну, нове місце проживання, умови. Я прилечу в аеропорт Гартсфілд-Джексон. В народі він отримав назву Атланта, тому що розташований був в місті Атланта штат Джорджія. Я проживатиму в Атланті. Я багато чула про це місто, а також бачила по телевізору. А тепер бачитиму на власні очі!
Я забронювала номер з диваном розміру “king-size” для некурящих. На сайті було вказано, що номер з з телевізором, з кабельними каналами, стіл та гостьова. 220 кв.м. Ціна 49.97 $
Забула сказати, я забронювала номер в готелі Travel Inn Atlanta.
Тим часом до мене підійшла стюардеса з меню й дала його мені. Оглянувши перелік страв та напоїв, я зупинилася, звісно ж, на найдешевшому. Це якраз була лише Coca – cola. Сміх.
Рейтинг: 0 275 просмотров
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!