ГлавнаяПрозаМалые формыРассказы → Дорога в нікуди

Дорога в нікуди

9 декабря 2014 - Светлана Абакумова
ГЛАВА 1.
СЬОГОДНІ НОВА ЛІНІЯ В МОЄМУ ЖИТТІ! НОВА СТОРІНКА! СЬОГОДНІ Я ПОКИДАЮ РІДНУ БАТЬКІВЩИНУ...
Я цілу ніч не спала. В мені ніби боролися дві людини: одна не бажала покидати рідну країну, друга прагнула побачити інший світ, світ капіталізму.
Я вже заздалегідь вирішила, ким я працюватиму США - перекладачем. Просто як двічі два! Я добре знаю англійську, тож, гадаю, з тамтешніми мешканцями порозуміюся. Перекладатиму з російської, адже російська мова теж має статус міжнародної!
06.00 ранку. Я лежала на ліжку в соїй рожевій піжамі. Навпроти ліжка був стіл, що притулявся до балкону. Штори були розсунуті, тож я мала змогу побачити світанок. Зорі потрохи згасали в небі, світанок набував якогось світло - фіолетово - рожевого кольору.
Я вийшла на балкон, аби краще розгледіти цю красу. Ми з батьками зробили куточок на балконі, тож я сіла за стіл і вдивлялася у вікно. Розглядаючи ранок, я думала,  що, можливо, бачу востаннє цю красу, будинки, що ледь-ледь видніли з-поміж лісів по обидва боки.
Сльози хотіли нахлинути, але через мій витривалий характер цього не сталося.
"І навіщо я роблю це? - думаю я - Навіщо їду в нікуди? На кого полишаю батька й неньку?"
Мої роздуми перервали схлипи мами,що доносилися з сусідньої кімнати. Я підійшла до мами:
- Мамо, що трапилося? - питаю
- Що ти робиш? Що ти робиш?! На кого нас з татом лишаєш? Чому їдеш в нікуди? - плакала мама
- Ні серця в тебе, ні душі! - продовжила вона
Я обійняла маму, подумки пообіцявши, що найближчим часом батькам візу до США відкрию

12.00. "Прощайте, мої друзі! Віднині в більшості ми будемо спілкуватися віртуально та за допомогою комунікацій! Я починаю нове життя!"
Мені одразу надійшли відгуки.
Катя Буденко:
"Що трапилося?"
Мар′яна Яструб:
"Ти написала щось таке абстрактне"
Віка Горденко:
"Наташик,что случилось?"
Відповідаю:
"Я їду в США!"
"Ухти!" - тут же пише Ліна Слюсаренко

15.00. Аеропорт "Бориспіль".
- Мамо, алло, я вже в Борисполі - телефоную мамі
- Ех... Щасти тобі... Не забувай нас
- Не забуватиму

ГЛАВА 2.

Ось я вже й проходжу реєстрацію. На паспортному контролі показую паспорт, авіаквиток, візу США, закордонний паспорт. Далі проходжу митний контроль. Нащастя, мій багаж, згідно правил перевезення в даній авіакомпанії, не займає більше двох місць та не перевищує 158 сантиметрів. В моїй ручній полажці окрім одягу була вся моя косметика, зубочистка, речі особистої гігієни, і, звісно, гроші та документи. Ще я взяла з собою пару своїх улюблених книжок, щоб читати.
Мені видали форму І — 94 та митну декларацію. У І — 94 треба було вказати ПІБ, дату народження, номер закордонного паспорту, адресу, за якою я проживатиму в США.
В митній декларації була необхідна інформація про багаж.
Ось я вже лечу. Прозвучала команда пристегнути ремні. Я дуже хвилювалася, серце ледь не вискочило з грудей. Щеб пак, я ж вперше лечу літаком. Я крім Києва рідко де була та й їздила маршрутками та автомобілями. Лише одного разу поїхала в Чернігівську область до своєї подружки Оленки Ахметової. Туди їхала двома маршрутками, назад — електричкою та автобусом.
Мобільний телефон був вимкнений.
Я тихо молилася, аби нічого не трапилося підчас та після польоту, адже я багато чула про те, як розбиваються літаки... О, Господи!
Я думала про маму, до якої я тепер лише приїжджатиму, про друзів, з якими спілкуватимуся відтепер лише завдяки інтернету...
Я думала про свою нову країну, нове місце проживання, умови. Я прилечу в аеропорт Гартсфілд-Джексон. В народі він отримав назву Атланта, тому що розташований був в місті Атланта штат Джорджія. Я проживатиму в Атланті. Я багато чула про це місто, а також бачила по телевізору. А тепер бачитиму на власні очі!
Я забронювала номер з диваном розміру “king-size” для некурящих. На сайті було вказано, що номер з з телевізором, з кабельними каналами, стіл та гостьова. 220 кв.м. Ціна 49.97 $
Забула сказати, я забронювала номер в готелі Travel Inn Atlanta.
Тим часом до мене підійшла стюардеса з меню й дала його мені. Оглянувши перелік страв та напоїв, я зупинилася, звісно ж, на найдешевшому. Це якраз була лише Coca – cola. Сміх.

© Copyright: Светлана Абакумова, 2014

Регистрационный номер №0258147

от 9 декабря 2014

[Скрыть] Регистрационный номер 0258147 выдан для произведения: ГЛАВА 1.
СЬОГОДНІ НОВА ЛІНІЯ В МОЄМУ ЖИТТІ! НОВА СТОРІНКА! СЬОГОДНІ Я ПОКИДАЮ РІДНУ БАТЬКІВЩИНУ...
Я цілу ніч не спала. В мені ніби боролися дві людини: одна не бажала покидати рідну країну, друга прагнула побачити інший світ, світ капіталізму.
Я вже заздалегідь вирішила, ким я працюватиму США - перекладачем. Просто як двічі два! Я добре знаю англійську, тож, гадаю, з тамтешніми мешканцями порозуміюся. Перекладатиму з російської, адже російська мова теж має статус міжнародної!
06.00 ранку. Я лежала на ліжку в соїй рожевій піжамі. Навпроти ліжка був стіл, що притулявся до балкону. Штори були розсунуті, тож я мала змогу побачити світанок. Зорі потрохи згасали в небі, світанок набував якогось світло - фіолетово - рожевого кольору.
Я вийшла на балкон, аби краще розгледіти цю красу. Ми з батьками зробили куточок на балконі, тож я сіла за стіл і вдивлялася у вікно. Розглядаючи ранок, я думала,  що, можливо, бачу востаннє цю красу, будинки, що ледь-ледь видніли з-поміж лісів по обидва боки.
Сльози хотіли нахлинути, але через мій витривалий характер цього не сталося.
"І навіщо я роблю це? - думаю я - Навіщо їду в нікуди? На кого полишаю батька й неньку?"
Мої роздуми перервали схлипи мами,що доносилися з сусідньої кімнати. Я підійшла до мами:
- Мамо, що трапилося? - питаю
- Що ти робиш? Що ти робиш?! На кого нас з татом лишаєш? Чому їдеш в нікуди? - плакала мама
- Ні серця в тебе, ні душі! - продовжила вона
Я обійняла маму, подумки пообіцявши, що найближчим часом батькам візу до США відкрию

12.00. "Прощайте, мої друзі! Віднині в більшості ми будемо спілкуватися віртуально та за допомогою комунікацій! Я починаю нове життя!"
Мені одразу надійшли відгуки.
Катя Буденко:
"Що трапилося?"
Мар′яна Яструб:
"Ти написала щось таке абстрактне"
Віка Горденко:
"Наташик,что случилось?"
Відповідаю:
"Я їду в США!"
"Ухти!" - тут же пише Ліна Слюсаренко

15.00. Аеропорт "Бориспіль".
- Мамо, алло, я вже в Борисполі - телефоную мамі
- Ех... Щасти тобі... Не забувай нас
- Не забуватиму

ГЛАВА 2.

Ось я вже й проходжу реєстрацію. На паспортному контролі показую паспорт, авіаквиток, візу США, закордонний паспорт. Далі проходжу митний контроль. Нащастя, мій багаж, згідно правил перевезення в даній авіакомпанії, не займає більше двох місць та не перевищує 158 сантиметрів. В моїй ручній полажці окрім одягу була вся моя косметика, зубочистка, речі особистої гігієни, і, звісно, гроші та документи. Ще я взяла з собою пару своїх улюблених книжок, щоб читати.
Мені видали форму І — 94 та митну декларацію. У І — 94 треба було вказати ПІБ, дату народження, номер закордонного паспорту, адресу, за якою я проживатиму в США.
В митній декларації була необхідна інформація про багаж.
Ось я вже лечу. Прозвучала команда пристегнути ремні. Я дуже хвилювалася, серце ледь не вискочило з грудей. Щеб пак, я ж вперше лечу літаком. Я крім Києва рідко де була та й їздила маршрутками та автомобілями. Лише одного разу поїхала в Чернігівську область до своєї подружки Оленки Ахметової. Туди їхала двома маршрутками, назад — електричкою та автобусом.
Мобільний телефон був вимкнений.
Я тихо молилася, аби нічого не трапилося підчас та після польоту, адже я багато чула про те, як розбиваються літаки... О, Господи!
Я думала про маму, до якої я тепер лише приїжджатиму, про друзів, з якими спілкуватимуся відтепер лише завдяки інтернету...
Я думала про свою нову країну, нове місце проживання, умови. Я прилечу в аеропорт Гартсфілд-Джексон. В народі він отримав назву Атланта, тому що розташований був в місті Атланта штат Джорджія. Я проживатиму в Атланті. Я багато чула про це місто, а також бачила по телевізору. А тепер бачитиму на власні очі!
Я забронювала номер з диваном розміру “king-size” для некурящих. На сайті було вказано, що номер з з телевізором, з кабельними каналами, стіл та гостьова. 220 кв.м. Ціна 49.97 $
Забула сказати, я забронювала номер в готелі Travel Inn Atlanta.
Тим часом до мене підійшла стюардеса з меню й дала його мені. Оглянувши перелік страв та напоїв, я зупинилася, звісно ж, на найдешевшому. Це якраз була лише Coca – cola. Сміх.
Рейтинг: 0 313 просмотров
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Популярная проза за месяц
152
129
126
104
101
100
99
99
94
91
90
89
НАРЦИСС... 30 мая 2017 (Анна Гирик)
85
83
81
81
81
80
80
79
78
78
78
77
77
75
75
74
68
65