Прославлення Матері Ісуса Христа

 Де б Ісус не появлявся,

Відразу там натовп збирався,

Бо Дух, що в ньому від Отця,

Мав цінність більшу гаманця.

То ж всі: Зажиточні і бідні,

Багатодітні і бездітні,

В ньому вбачали спасіння,

Бо ж віри старої коріння

Висихало й не давало 

Те, що життя вимагало,

Ісус давав їм садженці

Духовності радості.

Одна жінка з натовпу,

Голосом від заклику,

За весь народ мовила,

Його матір славила.

І говорила так до нього,

До небесногой й земного:

«Щасливе лоно, що тебе

Носило в собі, як себе!

І груди, що тебе кормили,  

І давали земні сили!

Слава матері твоїй

І мудрості, що живе в ній!»

А він озвався: «Справді вже

Блаженні ті, що тут, як є,

Мене вірно сприймають

Й боротись починають.

Блаженні ті, що слухають  

І в собі роздмухують

Той вогник, що в серці з’явився

З тим, щоб він в них на вік прижився.

Цим вогником є слово Боже,

Воно все змінити може.

Блаженні ті, що його мають

І завжди його зберігають.»