Гроза злякала сонну ніч, -
Пускала вогнянисті стріли,
На землю, із небесних пліч
І силу грому... Одуріла...
Дощем періщила із хмар
Ще й дужий підняла скрізь вітер,
Що нищив геть усе підряд, -
Байдужий до земного цвіту...
Тамуючи страх, подив люди
Згадали винно про свій гріх, -
Налякані всі силою природи,
Благали Небо спасти їх.
Молитву, - щиро й жалібно, вуста
Шептали боязко, в тривозі...
За мить, затихла буря та,
Лишивши лихо на дорозі...