Ісус у Гетсиманії

27 февраля 2013 - leonid abram

 Ось визначений час прийшов,

Ісус вийшов і пішов,

Як звичайно в таку пору,

На Оливну гору.

 

Взяв Петра – Скеля ж  Ідея

І двох синів Заведея.

І почав тяжко скорбіти,

Та важко тужити.

 

Далі сказав: « В цій глушині

Смуток у моїй душі

Аж до смерті!  Ще такого

Не було смутку ні в кого.

 

Зостаньтеся тут і чувайте,

Зо мною Отця прославляйте,

Щоб в спокусу не ввійти,

Ви тут моліться, як завжди.»

 

А сам же відійшов від них,

Від сонних учнів мовчазних,

Так, якщо відміряти,

Як каменем кинути.

 

Обличчям додолу упав

І у молитві промовляв:

« Отче мій, мені важливо,

Якщо для тебе це можливо

 

Нехай мине мене ця чаша,

Бо ж є святою справа наша.

Однак не, як я сам бажаю,

Тільки, як ти, - я лиш благаю»

 

Обличчя від землі підвів,

Тай повернувся до учнів.

Сплять учні,- пізня пора.

Ісус же каже до Петра:

 

«Отож ви пори цієї

І години однієї

Не спромоглись молитвою

Чувати зо мною?

 

У вас бадьорий дух, а тіло

Не пройнялося з духом вміло

Молитвою, то ж засинає,

Бо немічне, сили не має.»

 

І в друге зі свого сумління,

Відійшов він до моління,

Щоб з Богом гнітитися,

Почав знову молитися:

 

« Отче мій, коли ця чаша,

Що у світі е найважча,

Не може минути мене,

Як і життя моє земне

 

Пройти, щоб я її не пив,

Бо ж я між грішниками жив.

Така від  тебе моя доля,

Хай буде й на це твоя воля.»

 

Скінчивши молитися пішов

Знову до учнів й знайшов,

Що вони спали зомлілі,

Бо в них очі отяжіли.

 

Вони його вже не сприймали,

Тож залишив він їх, щоб спали.

А сам утретє віддалився

І тими ж словами молився.

 

Ісус один не залишався,

До нього ангел – дух з’являвся,

Що підкріплював його,

В молитві самітнього.

 

Повний скорботи та тривоги,

А піт його, мов краплі крови,

Вкрили тіла всю поверхню

І падали з нього на землю

 

Підвівшись від молитви він

Підійшов знов до учнів

І застав їх сплячими,

Від смутку не терплячими.

 

І каже до них: «Спіть собі

Й відпочивайте, а мені

Потрібно йти я ж ще людина,

Наблизилась моя година.

 

Син буде виданий у руки

Грішникам й зазнає муки

Від них і буде неутішний

Син чоловічий, Син предвічний.

 

Уставайте, та ходімо!

З собою все своє берімо.

Так радить вам ваш вічний Радник,

Ось бо наблизився мій зрадник.

© Copyright: leonid abram, 2013

Регистрационный номер №0120118

от 27 февраля 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0120118 выдан для произведения:

 Ось визначений час прийшов,

Ісус вийшов і пішов,

Як звичайно в таку пору,

На Оливну гору.

 

Взяв Петра – Скеля ж  Ідея

І двох синів Заведея.

І почав тяжко скорбіти,

Та важко тужити.

 

Далі сказав: « В цій глушині

Смуток у моїй душі

Аж до смерті!  Ще такого

Не було смутку ні в кого.

 

Зостаньтеся тут і чувайте,

Зо мною Отця прославляйте,

Щоб в спокусу не ввійти,

Ви тут моліться, як завжди.»

 

А сам же відійшов від них,

Від сонних учнів мовчазних,

Так, якщо відміряти,

Як каменем кинути.

 

Обличчям додолу упав

І у молитві промовляв:

« Отче мій, мені важливо,

Якщо для тебе це можливо

 

Нехай мине мене ця чаша,

Бо ж є святою справа наша.

Однак не, як я сам бажаю,

Тільки, як ти, - я лиш благаю»

 

Обличчя від землі підвів,

Тай повернувся до учнів.

Сплять учні,- пізня пора.

Ісус же каже до Петра:

 

«Отож ви пори цієї

І години однієї

Не спромоглись молитвою

Чувати зо мною?

 

У вас бадьорий дух, а тіло

Не пройнялося з духом вміло

Молитвою, то ж засинає,

Бо немічне, сили не має.»

 

І в друге зі свого сумління,

Відійшов він до моління,

Щоб з Богом гнітитися,

Почав знову молитися:

 

« Отче мій, коли ця чаша,

Що у світі е найважча,

Не може минути мене,

Як і життя моє земне

 

Пройти, щоб я її не пив,

Бо ж я між грішниками жив.

Така від  тебе моя доля,

Хай буде й на це твоя воля.»

 

Скінчивши молитися пішов

Знову до учнів й знайшов,

Що вони спали зомлілі,

Бо в них очі отяжіли.

 

Вони його вже не сприймали,

Тож залишив він їх, щоб спали.

А сам утретє віддалився

І тими ж словами молився.

 

Ісус один не залишався,

До нього ангел – дух з’являвся,

Що підкріплював його,

В молитві самітнього.

 

Повний скорботи та тривоги,

А піт його, мов краплі крови,

Вкрили тіла всю поверхню

І падали з нього на землю

 

Підвівшись від молитви він

Підійшов знов до учнів

І застав їх сплячими,

Від смутку не терплячими.

 

І каже до них: «Спіть собі

Й відпочивайте, а мені

Потрібно йти я ж ще людина,

Наблизилась моя година.

 

Син буде виданий у руки

Грішникам й зазнає муки

Від них і буде неутішний

Син чоловічий, Син предвічний.

 

Уставайте, та ходімо!

З собою все своє берімо.

Так радить вам ваш вічний Радник,

Ось бо наблизився мій зрадник.

Рейтинг: +2 466 просмотров
Комментарии (2)
Ирина Перепелица # 26 марта 2013 в 19:53 0
Ув.Леонид! Ваши стихи трудно оценить, не зная украинского языка. Хотя я его немного знаю и всё понимаю, но рифму не всегда улавливаю, потому что ударения неправильно расставляю. Поэтому отзывов на них немного, к сожалению. yesyes
leonid abram # 26 марта 2013 в 20:43 0
Уважаемая госпожа Ирина, тепло излучают Ваши слова! Спасибо Вам! С уважением Леонид.

 

Популярные стихи за месяц
94
80
75
70
64
58
57
56
54
54
53
52
52
51
51
49
49
48
48
47
47
47
45
44
43
42
Лесное озеро 4 августа 2017 (Тая Кузмина)
39
36
35
30