Ісус у Гетсиманії

27 февраля 2013 - leonid abram

 Ось визначений час прийшов,

Ісус вийшов і пішов,

Як звичайно в таку пору,

На Оливну гору.

 

Взяв Петра – Скеля ж  Ідея

І двох синів Заведея.

І почав тяжко скорбіти,

Та важко тужити.

 

Далі сказав: « В цій глушині

Смуток у моїй душі

Аж до смерті!  Ще такого

Не було смутку ні в кого.

 

Зостаньтеся тут і чувайте,

Зо мною Отця прославляйте,

Щоб в спокусу не ввійти,

Ви тут моліться, як завжди.»

 

А сам же відійшов від них,

Від сонних учнів мовчазних,

Так, якщо відміряти,

Як каменем кинути.

 

Обличчям додолу упав

І у молитві промовляв:

« Отче мій, мені важливо,

Якщо для тебе це можливо

 

Нехай мине мене ця чаша,

Бо ж є святою справа наша.

Однак не, як я сам бажаю,

Тільки, як ти, - я лиш благаю»

 

Обличчя від землі підвів,

Тай повернувся до учнів.

Сплять учні,- пізня пора.

Ісус же каже до Петра:

 

«Отож ви пори цієї

І години однієї

Не спромоглись молитвою

Чувати зо мною?

 

У вас бадьорий дух, а тіло

Не пройнялося з духом вміло

Молитвою, то ж засинає,

Бо немічне, сили не має.»

 

І в друге зі свого сумління,

Відійшов він до моління,

Щоб з Богом гнітитися,

Почав знову молитися:

 

« Отче мій, коли ця чаша,

Що у світі е найважча,

Не може минути мене,

Як і життя моє земне

 

Пройти, щоб я її не пив,

Бо ж я між грішниками жив.

Така від  тебе моя доля,

Хай буде й на це твоя воля.»

 

Скінчивши молитися пішов

Знову до учнів й знайшов,

Що вони спали зомлілі,

Бо в них очі отяжіли.

 

Вони його вже не сприймали,

Тож залишив він їх, щоб спали.

А сам утретє віддалився

І тими ж словами молився.

 

Ісус один не залишався,

До нього ангел – дух з’являвся,

Що підкріплював його,

В молитві самітнього.

 

Повний скорботи та тривоги,

А піт його, мов краплі крови,

Вкрили тіла всю поверхню

І падали з нього на землю

 

Підвівшись від молитви він

Підійшов знов до учнів

І застав їх сплячими,

Від смутку не терплячими.

 

І каже до них: «Спіть собі

Й відпочивайте, а мені

Потрібно йти я ж ще людина,

Наблизилась моя година.

 

Син буде виданий у руки

Грішникам й зазнає муки

Від них і буде неутішний

Син чоловічий, Син предвічний.

 

Уставайте, та ходімо!

З собою все своє берімо.

Так радить вам ваш вічний Радник,

Ось бо наблизився мій зрадник.

© Copyright: leonid abram, 2013

Регистрационный номер №0120118

от 27 февраля 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0120118 выдан для произведения:

 Ось визначений час прийшов,

Ісус вийшов і пішов,

Як звичайно в таку пору,

На Оливну гору.

 

Взяв Петра – Скеля ж  Ідея

І двох синів Заведея.

І почав тяжко скорбіти,

Та важко тужити.

 

Далі сказав: « В цій глушині

Смуток у моїй душі

Аж до смерті!  Ще такого

Не було смутку ні в кого.

 

Зостаньтеся тут і чувайте,

Зо мною Отця прославляйте,

Щоб в спокусу не ввійти,

Ви тут моліться, як завжди.»

 

А сам же відійшов від них,

Від сонних учнів мовчазних,

Так, якщо відміряти,

Як каменем кинути.

 

Обличчям додолу упав

І у молитві промовляв:

« Отче мій, мені важливо,

Якщо для тебе це можливо

 

Нехай мине мене ця чаша,

Бо ж є святою справа наша.

Однак не, як я сам бажаю,

Тільки, як ти, - я лиш благаю»

 

Обличчя від землі підвів,

Тай повернувся до учнів.

Сплять учні,- пізня пора.

Ісус же каже до Петра:

 

«Отож ви пори цієї

І години однієї

Не спромоглись молитвою

Чувати зо мною?

 

У вас бадьорий дух, а тіло

Не пройнялося з духом вміло

Молитвою, то ж засинає,

Бо немічне, сили не має.»

 

І в друге зі свого сумління,

Відійшов він до моління,

Щоб з Богом гнітитися,

Почав знову молитися:

 

« Отче мій, коли ця чаша,

Що у світі е найважча,

Не може минути мене,

Як і життя моє земне

 

Пройти, щоб я її не пив,

Бо ж я між грішниками жив.

Така від  тебе моя доля,

Хай буде й на це твоя воля.»

 

Скінчивши молитися пішов

Знову до учнів й знайшов,

Що вони спали зомлілі,

Бо в них очі отяжіли.

 

Вони його вже не сприймали,

Тож залишив він їх, щоб спали.

А сам утретє віддалився

І тими ж словами молився.

 

Ісус один не залишався,

До нього ангел – дух з’являвся,

Що підкріплював його,

В молитві самітнього.

 

Повний скорботи та тривоги,

А піт його, мов краплі крови,

Вкрили тіла всю поверхню

І падали з нього на землю

 

Підвівшись від молитви він

Підійшов знов до учнів

І застав їх сплячими,

Від смутку не терплячими.

 

І каже до них: «Спіть собі

Й відпочивайте, а мені

Потрібно йти я ж ще людина,

Наблизилась моя година.

 

Син буде виданий у руки

Грішникам й зазнає муки

Від них і буде неутішний

Син чоловічий, Син предвічний.

 

Уставайте, та ходімо!

З собою все своє берімо.

Так радить вам ваш вічний Радник,

Ось бо наблизився мій зрадник.

Рейтинг: +2 427 просмотров
Комментарии (2)
Ирина Перепелица # 26 марта 2013 в 19:53 0
Ув.Леонид! Ваши стихи трудно оценить, не зная украинского языка. Хотя я его немного знаю и всё понимаю, но рифму не всегда улавливаю, потому что ударения неправильно расставляю. Поэтому отзывов на них немного, к сожалению. yesyes
leonid abram # 26 марта 2013 в 20:43 0
Уважаемая госпожа Ирина, тепло излучают Ваши слова! Спасибо Вам! С уважением Леонид.