ГлавнаяСтихиЛирикаГородская → Мої сирітські, повоєнні.

Мої сирітські, повоєнні.

19 февраля 2014 - Верный

(Вихователю, педагогу, вчителю дитячого будинку с. Лебединка

Марії Власівні Воронянській ,

а, також, всім сиротам повоєнних років, присвячую).

 

Мої сирітські повоєнні …

На щастя й радість не рясні.

Які часи були тісні?..

Злиденні були і нужденні,

Одноманітні і буденні,

Та щирі були

і – натхнені !

Я часто бачу вас вві сні …

 

Я знову тут, мій рідний краю!..

Де серцю тую міць узяти

Щоби порив душі тримати?..

Ніхто не скаже…

Й я не знаю…

Думки сплелися…

Заридаю…

І вже з полегшенням згадаю

Про   те,

 Чому вже не бувати…

 

Над Ятранем* хатки біліли …

А, в теплім мареві, поля…

І вздовж дороги – тополя

Стрункими свічками стриміли

Й легенько листом лопотіли

Так, ніби піснь яку бриніли,

Ніким не збагнену.

А, я?..

Малий хлопчина

Без притулку!..

Один із тисяч.

Сирота …

Один, без мами … Вигляда

З-за рогу вулиці,

Мов вурка!

Чи хліба кине хтось, чи булку.

Оглянувшись, мерщій до шлунку

Відправлю похапцем.

Біда …

 

Біда над нами чатувала …

Дарма, що скінчилась

Війна.

На цій землі була ціна,

Яку вона ще вимагала.

Бо, не нажерлась.

Готувала

Кривавих оргій з діток малих

За їх допитливість.

Сповна!..

 

І лютувала в тихім краї …

Бо полишила за собою

Для смерті і каліцтва зброю.

В долинах і степах, і в гаї,

Зеленій Брамі* – пам’ятаю.

Про це я вам розповідаю.

Труну несли ми за труною …

 

Дітей малих,

Малих сиріт …

Немало згинуло в ті роки,

Котрі були поодинокі.

Не знає  те великий світ!

Не розповість їм жоден гід.

О, Боже, Боже, скільки літ

Вмістилось в пам’яті глибокій!..

 

Поміж ярами і степами,

Як намальована картинка,

Село велике  - Лебединка* …

А ось і я …

І звісно - самі.

Крадуся боязно ярами,

Городом, парком і садами.

Худий, як трясця, як – жердинка …

В лахмітті тому, що дісталось

Від попередніх пацанів,

Таких же, як і я  - «панів»!

 
Дісталось...  А, можливо – й вкралось,

Можливо, в дитбудинку далось,

Не дуже те запам’яталось.

Та то дарма. Не треба слів …

 

Не в тому річ. Не в тому справа …

Було фортуною і щастям,

Як щось і десь вдавалось вкрасти.

Обвівши сторожів, облаву.

Тоді нам було - «чивотáло»*:

Поїсти досхочу, на славу,

Чогось поживного і в сласті …

 

Я згадую. Було давно …

В далекі повоєнні роки,

Всі наші необачні кроки:

Як вперто бились  за «мандро»*,

За краще місце у кіно,

І за нажите барахло.

Дубасились в лице і в боки …

 

За зраду всім «робили темну»*,

Накинувши великий плед.

Від сну будив «велосипед»*

І «шкарбанами»* потаємно

Ми визначали суть проблемну,

Що зародилась в нас взаємно.

Життя було у нас не мед …

 

Дверима нам було вікно…

Туди завжди ми були вхожі.

Ну, а дахи були нам ложі,

З яких дивились на панно:

Живе, строкате полотно,

Задовольняючи нутро.

І все дразнили перехожих …

 

Ми на дахах відпочивали…

 
Там - недосяжні і  великі!

«Ясир»* ділили на «партики»*,

Що перед тим ми десь украли.

По «фені скопом всі бодали»*

І разом всі «оркестром грали»*.

Галасували наче дикі …

 

Щоб нас настроїти на лад,

Бо не були ми еталоном,

Ті, вихователі-дракони,

Все «лікували» нас від  вад.

В лінійку шикували, в ряд:

То різками «ласкали» зад,

То в злóбі - били нас ослоном!..

І лупцювали всіх до крóві…

 

За всі дитячі пустування

Завжди ми мали мордування,

За наші справи витворóві,

За те, що були гонорові,

За інші дії нездорові.

Таке вже було виховання …

 

За те і ми  - не дуже вдячні …

Завжди не слухали порад.

Зі зла – курили самосад.

За їх потуги неудачні

Кривили рóжі недвозначно,

І матюкали їх пресмачно,

 Та об’являли їм джихад …

 

Мабуть, ще довго ми б «бомжились» …

Раптово скінчилась «бузá»*.

Ми всі зігнулись, як лоза,

І враз усе те припинилось,

Що було. Десь-то покотилось …

Як тільки Ви у нас з’явились.

Бо Ви наповнили  пузá …

Не тільки їх, а й наші душі …

 

Добром і світлом, і теплом.

На бистрій течії веслом

Ви вигрібали на аркуші.

Серед суцільних хащ і глуші

Життя вдихали в наші уші.

 

Від Бога були нам послом …

 

Я пам’ятаю той, у сквері …

Зелено-шовковий лужок.

Де, посадивши нас в кружок,

І в зовсім дружній атмосфері,

Спокійно, в лагідній манері

До світла відкривали двері:

Нам про життя вели урок …

 

Ми –  хулігани й рецидиви …

Босяк і ледар, «обормот»

Вас слухали, відкривши рот,

І уплітали Ваше чтиво:

Всіх знань, понять велику силу,

Про різні невідомі дива,

Лікуючись від нечистот …

 

Наразі згадую ту днину …

Часи поразок, перемог,

Часи прозріння і тривог.

Як світла Ви несли лучину …

 

Своєю вдячностю данину

Я віддаю Вам всю глибúну.

Людина, вчитель, педагог!..

 

 

Ятрань* - річка на Кіровоградщині.  Впадає в річку Синюху. Ятрань оспівана Т.Г. Шевченком.

Лебединка* - село, в якому знаходився дитячий будинок для безпритульних дітей. Також на Кіровоградщині.

Зелена Брама* - назва лісу на Кіровоградщині, де точилися запеклі бої.

На жаргоні безпритульних:

 «Чивотало»* - дуже добре.

«Мандро»* - хліб.

«Робили темну»* - тому, хто провинився в спальні, серед темної ночі, накидали плед або одіяло і всі гуртом били.

«Велосипед»* - тому, хто спав і не хотів вставати між пальці ніг вставляли папірець і підпалювали. Рухи його ногами при цьому нагадували їзду на велосипеді.

«Ясир»* - вкрадене або здобуте.

«Партики»* - пайки, частки кожного із здобутого...

«Фені скопом всі бодали»* - балакали на своєму жаргоні.

«Оркестром грали»* - імітація гри духового оркестру.

                                     Одні постійно  повторюють: «Блин, блин …».

                                     Другі : «Пів блина, пів блина …».

                                     Треті: «Тумба, тумба…»

                                     Четверті: «Іста, іста, іста драта …»

                                     Пʹяті в такт: «Ростуть віники на бані, шевелить вона губами …»

Якщо всі будуть це промовляти розмірено і одночасно – враження таке, ніби грає духовий оркестр.

«Буза»* - творити непослух.

© Copyright: Верный, 2014

Регистрационный номер №0193069

от 19 февраля 2014

[Скрыть] Регистрационный номер 0193069 выдан для произведения:

(Вихователю, педагогу, вчителю дитячого будинку с. Лебединка

Марії Власівні Воронянській ,

а, також, всім сиротам повоєнних років, присвячую).

 

Мої сирітські повоєнні …

На щастя й радість не рясні.

Які часи були тісні?..

Злиденні були і нужденні,

Одноманітні і буденні,

Та щирі були

і – натхнені !

Я часто бачу вас вві сні …

 

Я знову тут, мій рідний краю!..

Де серцю тую міць узяти

Щоби порив душі тримати?..

Ніхто не скаже…

Й я не знаю…

Думки сплелися…

Заридаю…

І вже з полегшенням згадаю

Про   те,

 Чому вже не бувати…

 

Над Ятранем* хатки біліли …

А, в теплім мареві, поля…

І вздовж дороги – тополя

Стрункими свічками стриміли

Й легенько листом лопотіли

Так, ніби піснь яку бриніли,

Ніким не збагнену.

А, я?..

Малий хлопчина

Без притулку!..

Один із тисяч.

Сирота …

Один, без мами … Вигляда

З-за рогу вулиці,

Мов вурка!

Чи хліба кине хтось, чи булку.

Оглянувшись, мерщій до шлунку

Відправлю похапцем.

Біда …

 

Біда над нами чатувала …

Дарма, що скінчилась

Війна.

На цій землі була ціна,

Яку вона ще вимагала.

Бо, не нажерлась.

Готувала

Кривавих оргій з діток малих

За їх допитливість.

Сповна!..

 

І лютувала в тихім краї …

Бо полишила за собою

Для смерті і каліцтва зброю.

В долинах і степах, і в гаї,

Зеленій Брамі* – пам’ятаю.

Про це я вам розповідаю.

Труну несли ми за труною …

 

Дітей малих,

Малих сиріт …

Немало згинуло в ті роки,

Котрі були поодинокі.

Не знає  те великий світ!

Не розповість їм жоден гід.

О, Боже, Боже, скільки літ

Вмістилось в пам’яті глибокій!..

 

Поміж ярами і степами,

Як намальована картинка,

Село велике  - Лебединка* …

А ось і я …

І звісно - самі.

Крадуся боязно ярами,

Городом, парком і садами.

Худий, як трясця, як – жердинка …

В лахмітті тому, що дісталось

Від попередніх пацанів,

Таких же, як і я  - «панів»!

 
Дісталось...  А, можливо – й вкралось,

Можливо, в дитбудинку далось,

Не дуже те запам’яталось.

Та то дарма. Не треба слів …

 

Не в тому річ. Не в тому справа …

Було фортуною і щастям,

Як щось і десь вдавалось вкрасти.

Обвівши сторожів, облаву.

Тоді нам було - «чивотáло»*:

Поїсти досхочу, на славу,

Чогось поживного і в сласті …

 

Я згадую. Було давно …

В далекі повоєнні роки,

Всі наші необачні кроки:

Як вперто бились  за «мандро»*,

За краще місце у кіно,

І за нажите барахло.

Дубасились в лице і в боки …

 

За зраду всім «робили темну»*,

Накинувши великий плед.

Від сну будив «велосипед»*

І «шкарбанами»* потаємно

Ми визначали суть проблемну,

Що зародилась в нас взаємно.

Життя було у нас не мед …

 

Дверима нам було вікно…

Туди завжди ми були вхожі.

Ну, а дахи були нам ложі,

З яких дивились на панно:

Живе, строкате полотно,

Задовольняючи нутро.

І все дразнили перехожих …

 

Ми на дахах відпочивали…

 
Там - недосяжні і  великі!

«Ясир»* ділили на «партики»*,

Що перед тим ми десь украли.

По «фені скопом всі бодали»*

І разом всі «оркестром грали»*.

Галасували наче дикі …

 

Щоб нас настроїти на лад,

Бо не були ми еталоном,

Ті, вихователі-дракони,

Все «лікували» нас від  вад.

В лінійку шикували, в ряд:

То різками «ласкали» зад,

То в злóбі - били нас ослоном!..

І лупцювали всіх до крóві…

 

За всі дитячі пустування

Завжди ми мали мордування,

За наші справи витворóві,

За те, що були гонорові,

За інші дії нездорові.

Таке вже було виховання …

 

За те і ми  - не дуже вдячні …

Завжди не слухали порад.

Зі зла – курили самосад.

За їх потуги неудачні

Кривили рóжі недвозначно,

І матюкали їх пресмачно,

 Та об’являли їм джихад …

 

Мабуть, ще довго ми б «бомжились» …

Раптово скінчилась «бузá»*.

Ми всі зігнулись, як лоза,

І враз усе те припинилось,

Що було. Десь-то покотилось …

Як тільки Ви у нас з’явились.

Бо Ви наповнили  пузá …

Не тільки їх, а й наші душі …

 

Добром і світлом, і теплом.

На бистрій течії веслом

Ви вигрібали на аркуші.

Серед суцільних хащ і глуші

Життя вдихали в наші уші.

 

Від Бога були нам послом …

 

Я пам’ятаю той, у сквері …

Зелено-шовковий лужок.

Де, посадивши нас в кружок,

І в зовсім дружній атмосфері,

Спокійно, в лагідній манері

До світла відкривали двері:

Нам про життя вели урок …

 

Ми –  хулігани й рецидиви …

Босяк і ледар, «обормот»

Вас слухали, відкривши рот,

І уплітали Ваше чтиво:

Всіх знань, понять велику силу,

Про різні невідомі дива,

Лікуючись від нечистот …

 

Наразі згадую ту днину …

Часи поразок, перемог,

Часи прозріння і тривог.

Як світла Ви несли лучину …

 

Своєю вдячностю данину

Я віддаю Вам всю глибúну.

Людина, вчитель, педагог!..

 

 

Ятрань* - річка на Кіровоградщині.  Впадає в річку Синюху. Ятрань оспівана Т.Г. Шевченком.

Лебединка* - село, в якому знаходився дитячий будинок для безпритульних дітей. Також на Кіровоградщині.

Зелена Брама* - назва лісу на Кіровоградщині, де точилися запеклі бої.

На жаргоні безпритульних:

 «Чивотало»* - дуже добре.

«Мандро»* - хліб.

«Робили темну»* - тому, хто провинився в спальні, серед темної ночі, накидали плед або одіяло і всі гуртом били.

«Велосипед»* - тому, хто спав і не хотів вставати між пальці ніг вставляли папірець і підпалювали. Рухи його ногами при цьому нагадували їзду на велосипеді.

«Ясир»* - вкрадене або здобуте.

«Партики»* - пайки, частки кожного із здобутого...

«Фені скопом всі бодали»* - балакали на своєму жаргоні.

«Оркестром грали»* - імітація гри духового оркестру.

                                     Одні постійно  повторюють: «Блин, блин …».

                                     Другі : «Пів блина, пів блина …».

                                     Треті: «Тумба, тумба…»

                                     Четверті: «Іста, іста, іста драта …»

                                     Пʹяті в такт: «Ростуть віники на бані, шевелить вона губами …»

Якщо всі будуть це промовляти розмірено і одночасно – враження таке, ніби грає духовий оркестр.

«Буза»* - творити непослух.

Рейтинг: +1 149 просмотров
Комментарии (1)
Виктор Винниченко # 20 февраля 2014 в 11:08 0
Историки говорят, что на долю каждого поколения выпадает период тяжёлых испытаний. Важно остаться человеком!
Сильное произведение. Не оставляет равнодушным. Спасибо за произведение.

 

Популярные стихи за месяц
140
116
83
76
74
72
Лишь с тобою... 6 октября 2017 (Alexander Ivanov)
68
Гуляй, душа!.. 24 сентября 2017 (Alexander Ivanov)
67
65
63
57
57
55
55
55
54
53
ДИВНАЯ ТАЙНА 18 сентября 2017 (Рената Юрьева)
52
52
Глубокая осень 9 октября 2017 (Георгий)
52
49
48
48
Мечты поэта 24 сентября 2017 (Георгий)
47
46
44
43
Ещё... 25 сентября 2017 (Елена Абесадзе)
43
42
37