Особисте...

Народився не тоді, коли бажав,

Серед хмар зарослої пустелі,

Те, що не хотів—одразу мав, 

Що хотів — розбилося об скелі.

Скільки ще омріяних думок,

Темряві віддам, зламаю біллю, 

Я зробив у всесвіт щирий крок,

А чи щирий був він-сам не вірю.

Може є за хмарами блакить,

Щастя — ні чи дотиків спіткання,

Під дощем говорять треба жить,

Розуміти сенс виразного мовчання.

Я не той, кого цілують звідусіль,

У чиїй на мить ховаються безодні,

Встигнеш ще набрати зайвих слів,

Стерти оплесками сонячні долоні.

На очах малюю тишу сноведінь,

Де почнеться завтрішнє минуле,

Уночі шукав свою дорослу тінь, 

І не памʼятав, чи справді вона була.

Народився не тоді, коли бажав,

У думках квітучої пустелі,

Те, що не хотів—одразу  мав, 

Що хотів — розбилося об скелі.