Мрiя...

Прийшло воно... А, може, тільки промайнуло...
Здається - серце, відчуваючи, збагнуло,
Що повертається в далеку ту "Веснянку"...
Яку, колись, співало з ранку і до ранку...

Але, можливо, воно згадує... І мріє...
Що прийде та, яка своїм теплом зігріє...
І не помітить мого сивого волосся...
Не скаже, згодом: - Вибачай... Мені здалося...

Я б їй подарував безліч рожевих квітів...
Їх пестує, найкращий садівник у світі...
Тільки для НЕЇ... Та, лиш, на МОЄ прохання...
Ім'я тому садівникові є: - кохання...

Ой, мрії, мої, мрії - журавлі, лелеки...
Нащо відносите мене в той край далекий...
Де цілував я лагідні дівочі руки...
Ростуть там жовті квіти - вірний знак розлуки...