ГлавнаяПоэзияЛирикаГражданская лирика → Пейзажі пам'яті...Я М А ...

 

Пейзажі пам'яті...Я М А ...

4 февраля 2014 - Валентин Носик
В па'мяті, немов перед очима,
Та мала хатинка край села,
Де колись зростали ми малими,
І счаслива доля там жила.
 
У дворі тоді була криниця,
Та води ми з неї не пили,
Бо солона там була водиця,
Лиш корови й звірі тим жили.
 
Недалечко річка протікає,
І солончаки в городах там,
Тож криницю тут не  кожен має,
Цю печаль  залишимо вікам.
 
А ходили люди на толоку,
Там криниця-де вода жива.
Знали радість, а іще мороку,
Бо не всякий мав не те права.
 
Журавель стояв біля криниці,
Деревяний був- то все скрипів.
Зазирав криниці у зіницю,
Та частенько з неї  воду пив.
 
Приїзжали люди із далека,
І давай терзати журавля.  
Та було- ламалася "лелека",
 "Чужаки" тікали з відтілля.
 
А місцеві правили ту "птаху",
Бо питної ніде було взять.
Та "чужинці"знову бідалаху,
Приїзжали з діжами ламать.
 
Тож були і сльози і прокльони,
Ті слова не варто повторять.
Та було і ми малі в пасльонах,
Також говорили щось про "мать".
 
Річка не широка, не глибока,
Для людей негожа та вода.
І текла вона не із далека,
І десь утікала в нікуда.
 
Вулиця тяглася під горою,
А вірніш у "ЯМІ"  ми жили.
Та на гору дралися ходою,
І слова там всякії були.
 
А село і гарне та безлике,
Згадували люди в сто чортів.
Правда, клуб-красивий і великий,
Забавляв одних чоловіків.
 
Більш за все, збирались випивохи,
Гульбаї, та в карти брехуни.
Інші не "показували й ока",
Та не "протирали там штани".
 
То вже як Сільраду в нас забрали,
Стало і село занепадать.
"ГОЛОВИ" багато-таки крали,
А давали мало, твою мать.
 
Люди розбігались-розїзжались,
Молоді лишали те село,
А батьки у "ЯМІ" залишались.
Тож таке не снилось. Так було...

03.02.2014.  04.49. квн.

 



 

 

 



© Copyright: Валентин Носик, 2014

Регистрационный номер №0185724

от 4 февраля 2014

[Скрыть] Регистрационный номер 0185724 выдан для произведения:
В памяті немов перед очима,
Та мала хатинка край села.
Де колись зростали ми малими,
І счаслива доля там жила.
 
У дворі тоді жила криниця,
Та води ми з неї не пили,
Бо сольона там була водиця,
Та корови й звірі те пили.
 
Недалечко річка протікає,
І солончаки в городах там,
І криницю там не не кожен має,
Цю вину  залишимо вікам.
 
Тож ходили люди на толоку,
Там криниця і вода жива,
Знали радість, а іще мороку,
Бо не всякий мав не те права.
 
Журавель стояв біля криниці,
Деревяний був-то все скрипів,
Зазирав криниці у зіницю,
Та частенько з неї  воду пив.
 
Приїзжали люди із делека,
І нумо нам тирзати журавля,  
І було ламалася "лелека",
А чужі тікали з відтілля.
 
І місцеві правили ту "птаху",
Бо питної ніде було взять.
А "чужинці"знову бідалаху,
Приїзжали з діжами ламать.
 
Тож були і слоьзи і прокльони,
Всі слова не стану повторять,
Та бувало і ми малі в пасльонах,
Також говорили щось про "мать".
 
Річка не широка не глибока,
Та була не добра там вода.
І текла вона не із далека,
І десь утікала в нікуда.
 
Вулиця тяглася під горою,
А вірніш у "ЯМІ"  всі жили,
І на гору дралися ходою,
І слова там всякії були.
 
І село і гарне та безлике,
Згадували люди сто чортів,
Правда клуб красивий і великий,
Забавляв одних чоловіків.
 
Більш за все, збирались випивохи,
Гульбаї, та в картах брихуни,
Інші не "показували й ока",
Та не "протирали там штани".
 
То вже як "Сільраду" в нас забрали,
Стало і село занападать,
"ГОЛОВИ" багато таки крали,
А давали мало, пою мать.
 
Люди розбігались-розїжались,
Молоді лишили те село,
А батьки у "ЯМІ" залишались.
Тож таке не снилось. Так було...

03.02.2014.  04.49. квн.

 



 

 

 



Рейтинг: 0 146 просмотров
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!