Поэт и проза

5 июня 2018 - Владимир РУДОВ
article417918.jpg
Петров спешил к начальству. Вдруг
Подуло, будто бы весною.
И в кабинете всё вокруг
Покрылось лёгкой пеленою.
Когда ж рассеялся туман
И стало видно окна, двери,
Петров, не болен и не пьян,
Глазам вначале не поверил.
Курчавый, смуглый, ростом мал,
Знакомый с пят и до макушки,
Пред ним, взволнованный, стоял
Сам Александр Сергеич Пушкин.
− Не бойтесь, − быстро молвил гость,−
Здесь не обман больного зренья.
Вам стать свидетелем пришлось
Необычайного явленья.
Уйдя из жизни в мир иной
(Ему ещё загробный имя),
Я по обители земной
Затосковал невыносимо.
Я так Всевышнего просил,
Чтоб он меня туда когда-то
На миг хотя бы отпустил,
И сжалился-таки Создатель.
Но сроку дал лишь пять минут.
Прошу вас, кратко, без прелюдий
Скажите, как теперь живут
В стране, любимой мною, люди?
Рассказ ваш мне прибавит сил,
Глядишь, избавлюсь от печали…
Ах, я представиться забыл,
Я – Пушкин, может быть, слыхали?
Ему в ответ Петров: − О да!
Ну кто же Пушкина не знает?
Я встрече рад, но вот беда:
Начальник срочно вызывает.
И больше уж не тратя слов,
Схватив поспешно всё, что надо,
Через мгновение Петров
Наверх умчался для доклада.

        ПОЕТ І ПРОЗА
   (Авторський переклад)
Пасько до шефа поспішав.
Зненацька, начебто весною,
Вітрець в кімнаті застрибав
І все повилось пеленою.
Коли ж до ладу знов прийшло,
Пасько, здивований надміру
(Тверезий, зважте, наче скло),
Очам спочатку не повірив.
В папасі, з вусами, простий,
Ну, словом, справжній козаченько,
Стояв, вгадайте, хто такий? −
Тарас Григорович Шевченко!
− Ви не лякайтесь, − мовив гість,−
Тут не якась очей омана.
За світом, що лишив колись,
Я сумував безперестанно.
Я так вже Господа просив,
Щоб в рідний край, де верби й вишні,
На мить єдину відпустив,
І зглянувся-таки Всевишній.
Та часу дав лиш п’ять хвилин.
Скажіть, ну як на Україні,
Якої був я вірний син,
Тепер приходиться людині?
І, може б, сили я набув.
Тож п’ять хвилин – і більш нічого.
Ба, я ж назватися забув.
Шевченко. Чули про такого?
Пасько у відповідь: − Авжеж!
Ну хто Шевченка в нас не знає.
Я радий зустрічі, і все ж…
Начальник, вибачте, чекає.
А я не ворог сам собі.
Якщо ж спізнюсь, то буде горе…
Сказавши це, Пасько побіг
Мерщій з паперами нагору.

© Copyright: Владимир РУДОВ, 2018

Регистрационный номер №0417918

от 5 июня 2018

[Скрыть] Регистрационный номер 0417918 выдан для произведения: Петров спешил к начальству. Вдруг
Подуло, будто бы весною.
И в кабинете всё вокруг
Покрылось лёгкой пеленою.
Когда ж рассеялся туман
И стало видно окна, двери,
Петров, не болен и не пьян,
Глазам вначале не поверил.
Курчавый, смуглый, ростом мал,
Знакомый с пят и до макушки,
Пред ним, взволнованный, стоял
Сам Александр Сергеич Пушкин.
− Не бойтесь, − быстро молвил гость,−
Здесь не обман больного зренья.
Вам стать свидетелем пришлось
Необычайного явленья.
Уйдя из жизни в мир иной
(Ему ещё загробный имя),
Я по обители земной
Затосковал невыносимо.
Я так Всевышнего просил,
Чтоб он меня туда когда-то
На миг хотя бы отпустил,
И сжалился-таки Создатель.
Но сроку дал лишь пять минут.
Прошу вас, кратко, без прелюдий
Скажите, как теперь живут
В стране, любимой мною, люди?
Рассказ ваш мне прибавит сил,
Глядишь, избавлюсь от печали…
Ах, я представиться забыл,
Я – Пушкин, может быть, слыхали?
Ему в ответ Петров: − О да!
Ну кто же Пушкина не знает?
Я встрече рад, но вот беда:
Начальник срочно вызывает.
И больше уж не тратя слов,
Схватив поспешно всё, что надо,
Через мгновение Петров
Наверх умчался для доклада.

        ПОЕТ І ПРОЗА
   (Авторський переклад)
Пасько до шефа поспішав.
Зненацька, начебто весною,
Вітрець в кімнаті застрибав
І все повилось пеленою.
Коли ж до ладу знов прийшло,
Пасько, здивований надміру
(Тверезий, зважте, наче скло),
Очам спочатку не повірив.
В папасі, з вусами, простий,
Ну, словом, справжній козаченько,
Стояв, вгадайте, хто такий? −
Тарас Григорович Шевченко!
− Ви не лякайтесь, − мовив гість,−
Тут не якась очей омана.
За світом, що лишив колись,
Я сумував безперестанно.
Я так вже Господа просив,
Щоб в рідний край, де верби й вишні,
На мить єдину відпустив,
І зглянувся-таки Всевишній.
Та часу дав лиш п’ять хвилин.
Скажіть, ну як на Україні,
Якої був я вірний син,
Тепер приходиться людині?
І, може б, сили я набув.
Тож п’ять хвилин – і більш нічого.
Ба, я ж назватися забув.
Шевченко. Чули про такого?
Пасько у відповідь: − Авжеж!
Ну хто Шевченка в нас не знає.
Я радий зустрічі, і все ж…
Начальник, вибачте, чекає.
А я не ворог сам собі.
Якщо ж спізнюсь, то буде горе…
Сказавши це, Пасько побіг
Мерщій з паперами нагору.
 
Рейтинг: +4 233 просмотра
Комментарии (1)
Николай Голендухин # 5 июня 2018 в 11:20 0
Необычайное явленье - кацап в хохоляцком оперенье... 36 zyy