День Перемоги

ЗАПИСКИ МЕРТВОГО СОЛДАТА
Мене зітнуло в сорок п’ятім,
Травневих днів я не досяг,
Пішов із дому в році клятім,
Аби не впав радянський стяг.

Мені за тридцять вже не буде,
Мій вік лиш Вічністю живе,
Я обіцяю, рідний люде,
Що мій онук вас позове.

Наллє «наркомівських» у склянку,
За мою душу фронтову,
Тож пом’янете спозаранку,
Бо я лиш в пам’яті живу.

Підуть мої однополчани,
Їх зовсім мало зосталось,
Дожалюють воєнні рани…
Та поки є, можливо, хтось.

В ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ – КАШІ В ЧАНІ
Цим сивочолим роздадуть…
ВОНИ – ПОВИННІ БУТИ ЗНАНІ –
ВІДВОЮВАЛИ Ж ВАМ МАЙБУТЬ!!!

А я хоч там, на тому світі,
Та мислю наче ще живий,
Державою ви не зігріті,
Цей світ для вас якийсь кривий.

Ну як же так – солдат ізгоєм?!
Це ж наш ГЕРОЙСЬКИЙ ФРОНТОВИК!
Він брав міста і села з боєм,
Від куль ховатися не звик!..

Та що казать? Ганьба та й годі,
Сльоза непрохана зрина,
Одна лиш істина в народі –
Будь проклята ота війна!

Пробачте, ФРОНТОВІ СОЛДАТИ,
Стріляють в спину вам «свої»,
А відсіч ви не в силах дати,
Тож зловживають холуї.

Та ви були і є ГЕРОЇ!
Достойні вищих нагород,
Нема, жаль, правдоньки простої
В немилосердних цих заброд.

Та мужньо стоїте, як треба,
Не продаєте ордени,
Хоча у коштах є потреба –
Відзнаки не на те дани.

Цю ГОРДІСТЬ вашу – не відняти,
Та відбирають силоміць…
Тож захисти, Вітчизно-мати!
Продемонструй злостивцям міць!..

Мені, здається, пощастило –
Раніше вбитий наповал,
Передовою йшов – не тилом,
Під смертоносний втрапив вал.

Даруй, старенький побратиме,
Що так сутужно виживать,
Якщо і далі все так йтиме –
Погубить вас чиновна рать…

Пропала грань – її украли,
Легше в нас мертвим чи живим?
Зазнались наші чинодрали,
Немає спасу фронтовим…

Обідно гнить в сирій землиці,
Я що – за цих вельмож поліг?!
Аби знущались людці ниці,
Вас не пускали й на поріг?!

Мій орден Слави – розтоптали,
Десь за валюту продали,
То не цинічні це вандали?!
Вони з якої кагали?!

Сухар ділили ми в окопі
І самокрутку на кількох…
Щоб їм офшори дать в Європі,
А кожен з вас щоб жив як лох?!

Як гірко бачить ветерана,
Що Перемогу всім приніс!
А ви йому – кусок банана?
Тицьнули дулею під ніс?!

Перемогли ви ПЕРЕМОЖЦІВ?
Державні діють так мужі?
Фронтовиків втопили б в ложці?
То вони ж – НАШІ, не чужі!

І згадувать мене не треба,
Мені відміряла все смерть,
На вас я дивлюся із Неба
І сумом сповнююся вщерть.

Бо бачу хамську насолоду,
Де мерседеси і порше…
Вам добре в будь-яку погоду,
А хочете покраще ще.

Вошей солдатських ви не знали,
Смертельних не було атак…
Вам ближчі ресторанні зали,
Розкошувати на дурняк…

Повинен зараз тут додати,
Що кожен з нас не знав тоді,
Що ці вандальні супостати
В житейській кинуть вас біді.

Украли ВАШУ ПЕРЕМОГУ,
Гіркі дістались ВАМ плоди,
В останню вирушай дорогу?
У безвість тихо й мовчки йди?!

Присвячую живим і мертвим
Свої віршовані рядки,
Як фронт пройшли – то все ми стерпим,
Свого доб’ємося таки!

Я – не вразливий, бо убитий,
Мені тут кривдно за живих,
Хто із життям іще не квити,
Безжально б’ють кого під дих…

На цвинтар викинуть ГЕРОЇВ,
Спровадять воїнство туди,
Віку ніхто ж ще не потроїв,
Залишаться лише сліди.

Смертю хоробрих впав на фронті,
Не здавсь на милість ворогам!
На Європейськім горизонті
Братські могили тут і там…

Без почестей нас поховали,
Війна закінчилась давно,
Та не для того, щоб вандали
Скидали нас на саме дно.

Настане час, як кажуть в пісні,
Піде останній фронтовик,
Тож каяття будуть запізні,
Без хитромудрих заковик.

Я в битві кулею прошитий,
Видно, така моя судьба,
А ВЕТЕРАН ТОБОЮ вбитий,
Не ясно нині це хіба?!

Поршем розчавлений й офшором,
І дерошкурним ПДВ,
Так обдирати вам не сором?!
Ви ж губите усе живе!

Хай ветеран йде старцювати,
А вам пошикувать аби?!
Не скажеш, що «серця із вати»,
Бо вам ніщо діди й баби…

Та ті, що вижили фашисти,
Вкрай подивовані не раз,
Як приїжджають, як туристи, –
До них нема таких образ!

Солдату в світі – шана й дяка,
А в нас, чомусь, все навпаки –
Його стусає погань всяка,
Знущаються якісь ділки…

І лжеісторики кусючі
Навиворіт війну «шкребуть»,
Рвуть правду сущу на «онучі»
І перекручують всю суть…

Поліг в Берліні я за сина,
На смерть начхать було свою,
Вона на фронті – не єдина,
Лягали сотнями в бою…

В країні ТИ піднявсь могутній,
СОЛДАТ І ПАМ’ЯТЬ розміняв
На бакс чужинський всемогутній,
Честь ветеранську розім’яв…

Мене – СОЛДАТА ПЕРЕМОГИ,
На муки вічні ТИ прирік,
«СС-ХОЛУЯМ» кинув в ноги,
Аби лиш гіршало щорік…

Та дідько з ним, дай перебути
Тим, що судилося ще жить,
У Потойбіччі нема скрути –
Живим же тяжко у цю мить!

І ПЕРЕМОГА, І СВОБОДА –
Ці поняття для нас – СВЯТІ,
Найвище щастя й нагорода
У ветеранському житті!

Не чіпай честь фронтовика!
Історія це не прощає,
ПОБАЧИШ – вирветься ріка!
Бо гніву море вже безкрає.

Хоча мені, знаю, не жити,
Давно впокоєний лежу,
Та мене двічі – не убити,
Більш не відправить за межу…

До смерті снитися вам буду,
Не думайте мене жаліть,
Не РАЙ, А ПЕКЛО ВАМ ЗДОБУДУ,
Щоб не уникли лихоліть…

Жалість принижує солдата,
Не можу бачити без сліз,
Що доля ВОЇНА – заклята,
Бо БЮРОКРАТ у неї вліз.

Вони, зі скромності своєї,
У вас не просять зайвини,
Хоч трішки їм послабте шлеї,
Зі стану виведіть війни.

ІСТОРІЮ КРОМСАТЬ НЕГОЖЕ,
Дайте спокійно їм дожить,
Є ПРОВИДІННЯ, кажуть, Боже,
Щоб Неба бачити блакить.

Що їм дала ТВОЯ «свобода»?
До зубожіння довела.
Валютно-ринкова «погода»
Різко погіршила діла.

Хочте спровадити в могилу,
До мене швидше «підселить»?!
Комфортно вам живеться й мило,
Душа за них в вас не болить?!

Щороку в переможне свято
Фатально згадуєте нас,
Обіцянок у вас – багато,
Дать забуваєте весь час!

Як опустили народ мій!
За вас пішов я бить фашиста,
Святе марать ніхто не смій!
Всміхнеться доля промениста…

ВИ ворога в мій дім впустили,
Обдерли ветеранів геть,
За гречку йдете до могили?
Вже животієте ледь-ледь…

Жирують в нас політикани –
Хіба я впав в бою за це?!
Скидайте рабські вже аркани!
Столиця квітне хай, сільце…

Я ні за чим і не жалію,
Хоча нас влада й продала,
П’єте якусь там «бакалію»,
На свято сир є, камбала…

Плече плечем слід підпирати,
А вам до цього не звикать,
Мажорні кинуть вас «пірати»,
Від них яка вам благодать?!

В останній бій ще раз підемо,
Хоч ветеранський стрій зрідів,
І ЧЕСТЬ, І СЛАВУ повернемо
Батьків геройських і дідів…

Нащадкам вірю я достойним,
Яких тиранам не зламать,
Дадуть лад ранам невигойним,
Жила щоб ветеранська рать!

Очистять землю нашу рідну,
Тоді впокоюсь назавжди,
Як ПАМ’ЯТЬ БУДУ МАТИ ГІДНУ,
А зараз що – лежи і жди!

ЦЕ ВАМ, НАЩАДКИ, НЕ БРАВАДА –
ЗАПИСКИ МЕРТВОГО СОЛДАТА.


СПАСИБО!!!