Прибульці. / Пташині казки /.- 6.

10 сентября 2013 - Ариаднынити
              

 
 
 
     / Пташині казки /.- 6.
**************************
Ось, третій вечір надійшов.
Тетянці вже не до розмов.
Хоча і слухав: що говорять.
На березі, прямо, біля моря,
татусь в багатті дрова палить,
а мамця юшку, з риби варить.
Тож, на вечерю всі чекають,
поміж собою розмовляють.
До берега, щось дуже близько
дельфіни пропливають. Низько,
над морем, зграйками, хмаринки
пливуть у небі. Ось дитинка
підходить ближче до води.
"Татусь та мамця, йдіть сюди!
Дивіться: що це за яєчко?
А в ньому, наче, б'є сердечко
велике, наче м'яч з футболу!"
Ледь підняла, та знов - до долу.
До вогнища підносить тато
яєчко дивне. Поруч - мати
здивована: "Це ж звідкіля?
В яєчку є якесь маля?"
Яйце обмотує в ряднинку.
та мостить, наче ту дитинку,
у кошик - "постіль", зі травою.
Міркують: що це, між собою.
Матуся: "Мабуть, страусине
яйце. Взялося звідки? Й синє."
"В житті такого ще не бачив!"-
Промовив татко Танці. -"Наче,
вагою кілограмів вісім.
Тож, потім ми його і звісим...."
Готова юшка, риба - теж.
"Вечеряти будемо?"- "Авжеж!"
А потім Танцю вклали спати.
Батькам зарано спать лягати.
Тож, біля вогнища сидять,
поміж собою гомонять.
Потріскують в багатті дрова.
У моря з берегом - розмова. -
Катають хвилі камінці.
Бажають влучити у ціль.
Штовхає хвилі вітерець:
так, камінець - на камінець.
Тетянка ще не спить - дрімає,
на Птаха дивного чекає.
Аж, раптом, миттю все затихло.
А потім, буря, враз. Ой, лихо!
І блискавка, і грім та злива;
і море піниться бурхливе.
Тож, піна камінці лоскоче;
а хвилі їх постійно точуть.
І небо - навпіл, блискавично.
Та грім гримить потужно, зично.
Так, довго слухала / чи мало / -
повільно Танця засинала.
                    2.
Вночі їй дивний сон наснився. -
З яєчка ящур - птах з'явився.
На ньому - панцир, мов, броня -
таке незвичне "пташеня".
Воно - не птах, хоча є крила;
та має дивовижне тіло. -
Як ящур, тільки завеликий,
але ручний якийсь, не дикий.
Є немаленька голова.
Зелені ока має два.
І погляд: добрий та розумний.
Але,здавався він сумний.
Чотири лапи величезні.
А з носа - дим: то є, то щезне.
І з рота довгого, палає
вогонь, коли той видихає.
Але ж нічого не горить.
На задніх лапах звір сидить;
передні - менші, набагато.
Присів той звір відпочивати.
Хвостом спирається великим.
По всій спині - шипи, мов пики,
у різні сторони стирчать,
сталевим лезом, мов, блищать.
А шкіра - синьої перлини;
є плямів фіолет - на спині.
У лапах держить звір яєчко,
з якого, чутно, б'є сердечко.
На голові - корона, ніби,
а понад нею, наче, німби:
і жовті, сині, пурпурові....
На пальцях - кігті мармурові.
А поряд - Велетень стоїть,
із дивним звіром гомонить.
Та рота він не розкриває -
думками, наче, розмовляє.
Той Велетень є чоловіком;
та молодий він є, за віком.
Як білий шовк, його волосся,
по спині, хвилями, лилося.
А очі: сині, мигдалеві;
бездонні, чисто - кришталеві,
Любові світлом ясним сяють.
Вуста, прекрасні промовляють
музично, мовою думок. -
Телепатичний то зв'язок.
До нього очі звір підняв.
Яєчко Велетень забрав
у звіра з лап його великих.
Від того чутно зичні крики;
вогонь із пащі, з ніздрів - дим;
та блискавка блищить над ним.
Яєчко Велетень поклав
до ніг Тетянки, й наказав:
"Про це - нікому не кажи!
Візьми яйце, та збережи.
Народиться, до ранку, звір.
Він допоможе змінить Мир! -
Що, де і як - не твоя справа.
Цей Звір, з планети - Йгатава. -
Земнеє людство захистять....- 
Багато їх, та й ще летять.
Та, вже, на Землю прилетіли -
загарбниками, люди - звіри. -
Вони жорстокі, малі й сірі. -
Володарями на Землі
бажають бути ці малі!
Бажають людство полонити,
щоби панами, звісно, жити.
Серед людей - давно вони.
Космічні, з Місяця, човни,
літають до Землі, в ночі.
До часу ти, про це, мовчи.
Отож, Прибульці ті і ті!
Та різне мають, на меті. -
Вогненний Звір - він  - помічник." -
Промовив Велетень, та зник.
Проснулася посеред ночі
Тетянка, відкриває очі....
На скелі, поряд, Птах сидить,
та щось бубнить та буркотить.
Ще, далі, слухала казки
пташині, Танця, залюбки.
А, з першим променем, у ранці,
татусь звертається до Танці:
"Проспали ми таку Подію!
Нічого,відтепер, не вдієм! -
Покинула яйце малеча.
Народження проспали й втечу
цієї дивної істоти:
чи птаха, звіра?" - "Татку, що ти?!
З яєчка вилупився Звір!
Прибув до нас спасти наш  Мир! -
Війна, Прибульців, скоро буде.
Прибульці гинетимуть й люди!"
"Про що говориш, люба доню?!
Розкрий, до Сонця, дві долоні. -
Цілющі Промені приймай,
і часу, марно, ти не грай. -
Тож, море, вже, на нас чекає.
Дивись, маленька, Птах літає
так низько - близько до води.
Неначе, Птах летить сюди?!.."
Надалі, дівчинка пірнала;
потроху, сон свій забувала....
*******   / 05.08.2013 р. /

© Copyright: Ариаднынити, 2013

Регистрационный номер №0157910

от 10 сентября 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0157910 выдан для произведения:               

 
 
 
     / Пташині казки /.- 6.
**************************
Ось, третій вечір надійшов.
Тетянці вже не до розмов.
Хоча і слухав: що говорять.
На березі, прямо, біля моря,
татусь в багатті дрова палить,
а мамця юшку, з риби варить.
Тож, на вечерю всі чекають,
поміж собою розмовляють.
До берега, щось дуже близько
дельфіни пропливають. Низько,
над морем, зграйками, хмаринки
пливуть у небі. Ось дитинка
підходить ближче до води.
"Татусь та мамця, йдіть сюди!
Дивіться: що це за яєчко?
А в ньому, наче, б'є сердечко
велике, наче м'яч з футболу!"
Ледь підняла, та знов - до долу.
До вогнища підносить тато
яєчко дивне. Поруч - мати
здивована: "Це ж звідкіля?
В яєчку є якесь маля?"
Яйце обмотує в ряднинку.
та мостить, наче ту дитинку,
у кошик - "постіль", зі травою.
Міркують: що це, між собою.
Матуся: "Мабуть, страусине
яйце. Взялося звідки? Й синє."
"В житті такого ще не бачив!"-
Промовив татко Танці. -"Наче,
вагою кілограмів вісім.
Тож, потім ми його і звісим...."
Готова юшка, риба - теж.
"Вечеряти будемо?"- "Авжеж!"
А потім Танцю вклали спати.
Батькам зарано спать лягати.
Тож, біля вогнища сидять,
поміж собою гомонять.
Потріскують в багатті дрова.
У моря з берегом - розмова. -
Катають хвилі камінці.
Бажають влучити у ціль.
Штовхає хвилі вітерець:
так, камінець - на камінець.
Тетянка ще не спить - дрімає,
на Птаха дивного чекає.
Аж, раптом, миттю все затихло.
А потім, буря, враз. Ой, лихо!
І блискавка, і грім та злива;
і море піниться бурхливе.
Тож, піна камінці лоскоче;
а хвилі їх постійно точуть.
І небо - навпіл, блискавично.
Та грім гримить потужно, зично.
Так, довго слухала / чи мало / -
повільно Танця засинала.
                    2.
Вночі їй дивний сон наснився. -
З яєчка ящур - птах з'явився.
На ньому - панцир, мов, броня -
таке незвичне "пташеня".
Воно - не птах, хоча є крила;
та має дивовижне тіло. -
Як ящур, тільки завеликий,
але ручний якийсь, не дикий.
Є немаленька голова.
Зелені ока має два.
І погляд: добрий та розумний.
Але,здавався він сумний.
Чотири лапи величезні.
А з носа - дим: то є, то щезне.
І з рота довгого, палає
вогонь, коли той видихає.
Але ж нічого не горить.
На задніх лапах звір сидить;
передні - менші, набагато.
Присів той звір відпочивати.
Хвостом спирається великим.
По всій спині - шипи, мов пики,
у різні сторони стирчать,
сталевим лезом, мов, блищать.
А шкіра - синьої перлини;
є плямів фіолет - на спині.
У лапах держить звір яєчко,
з якого, чутно, б'є сердечко.
На голові - корона, ніби,
а понад нею, наче, німби:
і жовті, сині, пурпурові....
На пальцях - кігті мармурові.
А поряд - Велетень стоїть,
із дивним звіром гомонить.
Та рота він не розкриває -
думками, наче, розмовляє.
Той Велетень є чоловіком;
та молодий він є, за віком.
Як білий шовк, його волосся,
по спині, хвилями, лилося.
А очі: сині, мигдалеві;
бездонні, чисто - кришталеві,
Любові світлом ясним сяють.
Вуста, прекрасні промовляють
музично, мовою думок. -
Телепатичний то зв'язок.
До нього очі звір підняв.
Яєчко Велетень забрав
у звіра з лап його великих.
Від того чутно зичні крики;
вогонь із пащі, з ніздрів - дим;
та блискавка блищить над ним.
Яєчко Велетень поклав
до ніг Тетянки, й наказав:
"Про це - нікому не кажи!
Візьми яйце, та збережи.
Народиться, до ранку, звір.
Він допоможе змінить Мир! -
Що, де і як - не твоя справа.
Цей Звір, з планети - Йгатава. -
Земнеє людство захистять....- 
Багато їх, та й ще летять.
Та, вже, на Землю прилетіли -
загарбниками, люди - звіри. -
Вони жорстокі, малі й сірі. -
Володарями на Землі
бажають бути ці малі!
Бажають людство полонити,
щоби панами, звісно, жити.
Серед людей - давно вони.
Космічні, з Місяця, човни,
літають до Землі, в ночі.
До часу ти, про це, мовчи.
Отож, Прибульці ті і ті!
Та різне мають, на меті. -
Вогненний Звір - він  - помічник." -
Промовив Велетень, та зник.
Проснулася посеред ночі
Тетянка, відкриває очі....
На скелі, поряд, Птах сидить,
та щось бубнить та буркотить.
Ще, далі, слухала казки
пташині, Танця, залюбки.
А, з першим променем, у ранці,
татусь звертається до Танці:
"Проспали ми таку Подію!
Нічого,відтепер, не вдієм! -
Покинула яйце малеча.
Народження проспали й втечу
цієї дивної істоти:
чи птаха, звіра?" - "Татку, що ти?!
З яєчка вилупився Звір!
Прибув до нас спасти наш  Мир! -
Війна, Прибульців, скоро буде.
Прибульці гинетимуть й люди!"
"Про що говориш, люба доню?!
Розкрий, до Сонця, дві долоні. -
Цілющі Промені приймай,
і часу, марно, ти не грай. -
Тож, море, вже, на нас чекає.
Дивись, маленька, Птах літає
так низько - близько до води.
Неначе, Птах летить сюди?!.."
Надалі, дівчинка пірнала;
потроху, сон свій забувала....
*******   / 05.08.2013 р. /

Рейтинг: 0 603 просмотра
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

 

Популярные стихи за месяц
137
129
104
99
98
88
85
81
78
76
75
72
Только Ты! 17 сентября 2017 (Анна Гирик)
72
65
65
64
64
63
63
63
62
60
60
МУЗА 27 августа 2017 (Константин Батурин)
59
59
58
56
54
53
35