ГлавнаяПоэзияПереводы и стихи на других языкахСтихи на других языках → Подорож до іншого Всесвіту. / Пташині казки /.-2.

 

Подорож до іншого Всесвіту. / Пташині казки /.-2.

6 сентября 2013 - Ариаднынити
 


Подорож  до іншого  Всесвіту.

  / Пташині казки /.
                  1.
***********************
Містична, дивна Україна;
тут, біля моря є перлина:
Південний берег - ПБК,
дарований нам на віка.
Крим зачаровує красою! -
Тут гори щільною стіною,
в міцних обіймах держать ліс -
над морем, наче, він завис.
Тетянка, мама з татком, братом
любили тут відпочивати.
Завжди чекали зустріч з морем,
щоб плавати, ходити в гори....
Та кожен день, аж залюбки,
Тетянця слухала казки.
У ліжко в вечорі лягала,
на Птаха дивного чекала.
Сьогодні знов новенька казка.
Послухай й ти, малий, будь ласка.
"В часи далекі, поряд з морем,
також були: і ліс, і гори;
народи різні тут жили;
за рай земний бійки вели.
Придумали своїх богів,
"щоби здолати ворогів"....
Боялись блискавки та грому.
Та "гнів богів" вбачали в тому.
Природні прояви вважали
за покарання, бо не знали
що діють Всесвіту Закони;
а ще звертались до Мамони.
Щоби "задобрити богів",
вели найкращих, юних дів
до скелі, що зривалась у воду. -
Красу так знищили й породу.
З красунь залишилась одна.
Була кмітливою вона.
Тож, знала, що наступить мить,
за нею прийдуть, щоб втопить,
як попередніх всіх красунь. -
Цариці був наказ - Лисунь.
Мов жаба, та була бридкою;
та ще й і злющою такою!
Тому й красунь - дівчат вбивала.
Останній черга наступала. -
У дівчини - тяжкая доля:
не знала Леся, ласки й волі.
Під час пологів, вмерла мати
красуні. Рік пройшов, і тато
помер, бо дуже сумував;
маленьку доньку залишав,
на світі білім, сиротою.
Зростала дівчинка не злою,
в сім'ї - у батькового брата,
де діточок своїх багато
було, але ж одні сини.
Тож, мали, за сестру, вони
красуню - дівчинку - сирітку;
чарівну, ніжну, наче квітка.
Так, в цій сім'ї дитя зростало.
Та смерть цю дівчинку чекала,
бо, мов прокляття, її врода. -
Тож, всіх красунь кидали у воду.
Бо, поряд з вродою красунь,
здавалась жабою Лисунь.
Не розум, врода, доброта,
душі чутливій чистота;
а хитрість, жадібність, жорстокість,
аферність, наглість, недалекість -
ці риси привели Лисунь
до знищення усіх красунь.
Так, генофонд цього народу
був знищений, Лисунь в угоду.
                     2.
Був обряд: зранку - обливали,
у травах дівчинку купали.
Надівши в сукню гарну, в коси
вплели стрічки яскраві. Досить.
Ось, підійшла остання мить.
Привели дівчинку топить.
Молила, плакала, благала
красуня Леся, бо кохала
понад усе, своє життя.
Але ж не було вороття....
На самім краєчку стоїть
красуня дівчинка, й тремтить.
Перед очима:  море, небо....
Не розуміє: нащо ж треба
життя у неї відбирати;
життя, що дарувала мати?!
А Сонце лагідно лоскоче
тепленьким променем, мов, хоче
підтримати в останню мить,
та гіркі сльози підсушить.
Благала дівчина молила
та й жертву цю не розуміла:
навіщо ж хочуть загубити
таку красу, що має жити?! -
"Благаю, Небо, не покинь;
на долю мою гарно вплинь!
Яскраве Сонечко, благаю,
/ мене ніхто не захищає /,
не знаю: що мені робити;
даруй можливість далі жити!"
Ось, на пів - слові, хтось штовхає -
зі скелі дівчинка злітає.
Як пташка, в ній душа тремтить.
"Оце і є остання мить?!"
Аж раптом: наче, якась сила
падіння Лесі зупинила;
а потім міцно охопила,
та, буцімто, несла на крилах.
Сріблястий дим навколо, наче
стіною став. Красуня бачить:
блищіть, сріблястим її тіло.
"Не бійся зовсім! Лети сміло!" -
До Лесі голос пролунав -
то Янгол дівчинку підтримав?!
Навколо дивний дим кружляє,
немов би в дірку витікає.
Як Всесвіт - дивний коловрат
із діамантів в сто карат.
Засмоктує, немов, в трубу.
"То таємниця є, табу! -
Про Перехід ніхто не знає.
Звідтіль ніхто не повертає."-
До Лесі голос знов лунає.
"Це Перехід у інший вимір -
не менш реальний за ваш мир."
Сріблястий дим, мов, обіймав
та міцно сирітку тримав.
Красуня, наче, уві сні. -
"Невже ж це мариться мені?"
Немов би, дівчина заснула
та в дивний сон якийсь пірнула.
А потім, плавно випливає
в мир неземний якийсь. Не знає:
де опинилась, що - навколо?
І поглядом скоріш - додолу.
А під ногами - щось тверде.
Як дивно: Лесю хтось веде.
Сріблястий дим, немов би, тане.
Що ж далі з дівчинкою стане?
Коли ж навколо стало ясно,
перед красунею прекрасний
відкрився краєвид, незвичний,
інопланетний, фантастичний.
                    3.
"Здійснилось чудо! Я - жива?!
Невже ж таке, скажіть,  бува?!
Мов, з вітром, увірвався спів
прекрасних, юних, також, дів
до слуху Лесі. Що за диво?
Тож, Леся, як вони, вродлива.
Співають,  водять  хороводи
ці  діви, неземної  вроди.
А поряд з ними - парубки
танцюють гарно, залюбки.
До себе Лесю запросили....
В красуні прибувають сили
та радість душу охопила,
і, начебто, несе на крилах.
Навколо - неземна природа....
Дізналась дівчинка все, згодом:
якась - то сила невідома
перенесла її від дому
у інший Всесвіт, на планету,
подвійній зірки, Сітки -Дзети.
Цивілізація могутня;
/земну чека таке ж майбутнє/?
Тож Леся там жила, зростала.
А час прийшов, то покохала
стрункого красеня, хлопчину.
Надалі що ж чека  дівчину?
Живуть у гарному  палаці;
не те, щоби в якимсь ерзаці.
Неперевершена споруда! -
У формі неземного чуда!
Палац, неначе, зависає -
та ніби-то живий, літає:
у вверх, у низ; у право, вліво.
До вітру, ніби-то, чутливий.
Але, повільно так, той рух.
Захоплює, це диво, дух!
Споруда над твердим камінням,
та не в земному розумінні -
тож, на поверхні не стоїть,
але ж нікуди й не летить.
Так, під палацем - площина
з магнітом кріпиться вона.
Там поле електромагнітне.
Палац здається, мов, тендітне,
повітряне, незнане чудо -
неперевершена споруда!..
Ніхто нікого не вбиває -
розвинутість високу має
цивілізація планети тої.
Заснула, Танця? От такої!" -
Що далі Птах той буркотів?
Коли від Танці відлетів?
Не знала дівчина, бо спала -
у дивовижний сон пірнала.
Та й ви, малятка, засинайте!
На нову казочку чекайте.
*******   / 12.08.2013 г. /
Нiнель Свiрiна

© Copyright: Ариаднынити, 2013

Регистрационный номер №0156850

от 6 сентября 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0156850 выдан для произведения:
 


Подорож  до іншого  Всесвіту.

  / Пташині казки /.
                  1.
***********************
Містична, дивна Україна;
тут, біля моря є перлина:
Південний берег - ПБК,
дарований нам на віка.
Крим зачаровує красою! -
Тут гори щільною стіною,
в міцних обіймах держать ліс -
над морем, наче, він завис.
Тетянка, мама з татком, братом
любили тут відпочивати.
Завжди чекали зустріч з морем,
щоб плавати, ходити в гори....
Та кожен день, аж залюбки,
Тетянця слухала казки.
У ліжко в вечорі лягала,
на Птаха дивного чекала.
Сьогодні знов новенька казка.
Послухай й ти, малий, будь ласка.
"В часи далекі, поряд з морем,
також були: і ліс, і гори;
народи різні тут жили;
за рай земний бійки вели.
Придумали своїх богів,
"щоби здолати ворогів"....
Боялись блискавки та грому.
Та "гнів богів" вбачали в тому.
Природні прояви вважали
за покарання, бо не знали
що діють Всесвіту Закони;
а ще звертались до Мамони.
Щоби "задобрити богів",
вели найкращих, юних дів
до скелі, що зривалась у воду. -
Красу так знищили й породу.
З красунь залишилась одна.
Була кмітливою вона.
Тож, знала, що наступить мить,
за нею прийдуть, щоб втопить,
як попередніх всіх красунь. -
Цариці був наказ - Лисунь.
Мов жаба, та була бридкою;
та ще й і злющою такою!
Тому й красунь - дівчат вбивала.
Останній черга наступала. -
У дівчини - тяжкая доля:
не знала Леся, ласки й волі.
Під час пологів, вмерла мати
красуні. Рік пройшов, і тато
помер, бо дуже сумував;
маленьку доньку залишав,
на світі білім, сиротою.
Зростала дівчинка не злою,
в сім'ї - у батькового брата,
де діточок своїх багато
було, але ж одні сини.
Тож, мали, за сестру, вони
красуню - дівчинку - сирітку;
чарівну, ніжну, наче квітка.
Так, в цій сім'ї дитя зростало.
Та смерть цю дівчинку чекала,
бо, мов прокляття, її врода. -
Тож, всіх красунь кидали у воду.
Бо, поряд з вродою красунь,
здавалась жабою Лисунь.
Не розум, врода, доброта,
душі чутливій чистота;
а хитрість, жадібність, жорстокість,
аферність, наглість, недалекість -
ці риси привели Лисунь
до знищення усіх красунь.
Так, генофонд цього народу
був знищений, Лисунь в угоду.
                     2.
Був обряд: зранку - обливали,
у травах дівчинку купали.
Надівши в сукню гарну, в коси
вплели стрічки яскраві. Досить.
Ось, підійшла остання мить.
Привели дівчинку топить.
Молила, плакала, благала
красуня Леся, бо кохала
понад усе, своє життя.
Але ж не було вороття....
На самім краєчку стоїть
красуня дівчинка, й тремтить.
Перед очима:  море, небо....
Не розуміє: нащо ж треба
життя у неї відбирати;
життя, що дарувала мати?!
А Сонце лагідно лоскоче
тепленьким променем, мов, хоче
підтримати в останню мить,
та гіркі сльози підсушить.
Благала дівчина молила
та й жертву цю не розуміла:
навіщо ж хочуть загубити
таку красу, що має жити?! -
"Благаю, Небо, не покинь;
на долю мою гарно вплинь!
Яскраве Сонечко, благаю,
/ мене ніхто не захищає /,
не знаю: що мені робити;
даруй можливість далі жити!"
Ось, на пів - слові, хтось штовхає -
зі скелі дівчинка злітає.
Як пташка, в ній душа тремтить.
"Оце і є остання мить?!"
Аж раптом: наче, якась сила
падіння Лесі зупинила;
а потім міцно охопила,
та, буцімто, несла на крилах.
Сріблястий дим навколо, наче
стіною став. Красуня бачить:
блищіть, сріблястим її тіло.
"Не бійся зовсім! Лети сміло!" -
До Лесі голос пролунав -
то Янгол дівчинку підтримав?!
Навколо дивний дим кружляє,
немов би в дірку витікає.
Як Всесвіт - дивний коловрат
із діамантів в сто карат.
Засмоктує, немов, в трубу.
"То таємниця є, табу! -
Про Перехід ніхто не знає.
Звідтіль ніхто не повертає."-
До Лесі голос знов лунає.
"Це Перехід у інший вимір -
не менш реальний за ваш мир."
Сріблястий дим, мов, обіймав
та міцно сирітку тримав.
Красуня, наче, уві сні. -
"Невже ж це мариться мені?"
Немов би, дівчина заснула
та в дивний сон якийсь пірнула.
А потім, плавно випливає
в мир неземний якийсь. Не знає:
де опинилась, що - навколо?
І поглядом скоріш - додолу.
А під ногами - щось тверде.
Як дивно: Лесю хтось веде.
Сріблястий дим, немов би, тане.
Що ж далі з дівчинкою стане?
Коли ж навколо стало ясно,
перед красунею прекрасний
відкрився краєвид, незвичний,
інопланетний, фантастичний.
                    3.
"Здійснилось чудо! Я - жива?!
Невже ж таке, скажіть,  бува?!
Мов, з вітром, увірвався спів
прекрасних, юних, також, дів
до слуху Лесі. Що за диво?
Тож, Леся, як вони, вродлива.
Співають,  водять  хороводи
ці  діви, неземної  вроди.
А поряд з ними - парубки
танцюють гарно, залюбки.
До себе Лесю запросили....
В красуні прибувають сили
та радість душу охопила,
і, начебто, несе на крилах.
Навколо - неземна природа....
Дізналась дівчинка все, згодом:
якась - то сила невідома
перенесла її від дому
у інший Всесвіт, на планету,
подвійній зірки, Сітки -Дзети.
Цивілізація могутня;
/земну чека таке ж майбутнє/?
Тож Леся там жила, зростала.
А час прийшов, то покохала
стрункого красеня, хлопчину.
Надалі що ж чека  дівчину?
Живуть у гарному  палаці;
не те, щоби в якимсь ерзаці.
Неперевершена споруда! -
У формі неземного чуда!
Палац, неначе, зависає -
та ніби-то живий, літає:
у вверх, у низ; у право, вліво.
До вітру, ніби-то, чутливий.
Але, повільно так, той рух.
Захоплює, це диво, дух!
Споруда над твердим камінням,
та не в земному розумінні -
тож, на поверхні не стоїть,
але ж нікуди й не летить.
Так, під палацем - площина
з магнітом кріпиться вона.
Там поле електромагнітне.
Палац здається, мов, тендітне,
повітряне, незнане чудо -
неперевершена споруда!..
Ніхто нікого не вбиває -
розвинутість високу має
цивілізація планети тої.
Заснула, Танця? От такої!" -
Що далі Птах той буркотів?
Коли від Танці відлетів?
Не знала дівчина, бо спала -
у дивовижний сон пірнала.
Та й ви, малятка, засинайте!
На нову казочку чекайте.
*******   / 12.08.2013 г. /
Нiнель Свiрiна
Рейтинг: +1 680 просмотров
Комментарии (2)
0 # 6 сентября 2013 в 07:18 +1
Я Обожаю ваш украинский язык!
Ариаднынити # 8 сентября 2013 в 05:45 0
soln Рада тому!!! Спасибо большое за визит и цветы!
Солнышка -в душе!Радости и тепла!
С уважением,Нинель.