ГлавнаяПоэзияПереводы и стихи на других языкахСтихи на других языках → Подорож до іншого Всесвіту. / Пташині казки /.-2.

Подорож до іншого Всесвіту. / Пташині казки /.-2.

6 сентября 2013 - Ариаднынити
 


Подорож  до іншого  Всесвіту.

  / Пташині казки /.
                  1.
***********************
Містична, дивна Україна;
тут, біля моря є перлина:
Південний берег - ПБК,
дарований нам на віка.
Крим зачаровує красою! -
Тут гори щільною стіною,
в міцних обіймах держать ліс -
над морем, наче, він завис.
Тетянка, мама з татком, братом
любили тут відпочивати.
Завжди чекали зустріч з морем,
щоб плавати, ходити в гори....
Та кожен день, аж залюбки,
Тетянця слухала казки.
У ліжко в вечорі лягала,
на Птаха дивного чекала.
Сьогодні знов новенька казка.
Послухай й ти, малий, будь ласка.
"В часи далекі, поряд з морем,
також були: і ліс, і гори;
народи різні тут жили;
за рай земний бійки вели.
Придумали своїх богів,
"щоби здолати ворогів"....
Боялись блискавки та грому.
Та "гнів богів" вбачали в тому.
Природні прояви вважали
за покарання, бо не знали
що діють Всесвіту Закони;
а ще звертались до Мамони.
Щоби "задобрити богів",
вели найкращих, юних дів
до скелі, що зривалась у воду. -
Красу так знищили й породу.
З красунь залишилась одна.
Була кмітливою вона.
Тож, знала, що наступить мить,
за нею прийдуть, щоб втопить,
як попередніх всіх красунь. -
Цариці був наказ - Лисунь.
Мов жаба, та була бридкою;
та ще й і злющою такою!
Тому й красунь - дівчат вбивала.
Останній черга наступала. -
У дівчини - тяжкая доля:
не знала Леся, ласки й волі.
Під час пологів, вмерла мати
красуні. Рік пройшов, і тато
помер, бо дуже сумував;
маленьку доньку залишав,
на світі білім, сиротою.
Зростала дівчинка не злою,
в сім'ї - у батькового брата,
де діточок своїх багато
було, але ж одні сини.
Тож, мали, за сестру, вони
красуню - дівчинку - сирітку;
чарівну, ніжну, наче квітка.
Так, в цій сім'ї дитя зростало.
Та смерть цю дівчинку чекала,
бо, мов прокляття, її врода. -
Тож, всіх красунь кидали у воду.
Бо, поряд з вродою красунь,
здавалась жабою Лисунь.
Не розум, врода, доброта,
душі чутливій чистота;
а хитрість, жадібність, жорстокість,
аферність, наглість, недалекість -
ці риси привели Лисунь
до знищення усіх красунь.
Так, генофонд цього народу
був знищений, Лисунь в угоду.
                     2.
Був обряд: зранку - обливали,
у травах дівчинку купали.
Надівши в сукню гарну, в коси
вплели стрічки яскраві. Досить.
Ось, підійшла остання мить.
Привели дівчинку топить.
Молила, плакала, благала
красуня Леся, бо кохала
понад усе, своє життя.
Але ж не було вороття....
На самім краєчку стоїть
красуня дівчинка, й тремтить.
Перед очима:  море, небо....
Не розуміє: нащо ж треба
життя у неї відбирати;
життя, що дарувала мати?!
А Сонце лагідно лоскоче
тепленьким променем, мов, хоче
підтримати в останню мить,
та гіркі сльози підсушить.
Благала дівчина молила
та й жертву цю не розуміла:
навіщо ж хочуть загубити
таку красу, що має жити?! -
"Благаю, Небо, не покинь;
на долю мою гарно вплинь!
Яскраве Сонечко, благаю,
/ мене ніхто не захищає /,
не знаю: що мені робити;
даруй можливість далі жити!"
Ось, на пів - слові, хтось штовхає -
зі скелі дівчинка злітає.
Як пташка, в ній душа тремтить.
"Оце і є остання мить?!"
Аж раптом: наче, якась сила
падіння Лесі зупинила;
а потім міцно охопила,
та, буцімто, несла на крилах.
Сріблястий дим навколо, наче
стіною став. Красуня бачить:
блищіть, сріблястим її тіло.
"Не бійся зовсім! Лети сміло!" -
До Лесі голос пролунав -
то Янгол дівчинку підтримав?!
Навколо дивний дим кружляє,
немов би в дірку витікає.
Як Всесвіт - дивний коловрат
із діамантів в сто карат.
Засмоктує, немов, в трубу.
"То таємниця є, табу! -
Про Перехід ніхто не знає.
Звідтіль ніхто не повертає."-
До Лесі голос знов лунає.
"Це Перехід у інший вимір -
не менш реальний за ваш мир."
Сріблястий дим, мов, обіймав
та міцно сирітку тримав.
Красуня, наче, уві сні. -
"Невже ж це мариться мені?"
Немов би, дівчина заснула
та в дивний сон якийсь пірнула.
А потім, плавно випливає
в мир неземний якийсь. Не знає:
де опинилась, що - навколо?
І поглядом скоріш - додолу.
А під ногами - щось тверде.
Як дивно: Лесю хтось веде.
Сріблястий дим, немов би, тане.
Що ж далі з дівчинкою стане?
Коли ж навколо стало ясно,
перед красунею прекрасний
відкрився краєвид, незвичний,
інопланетний, фантастичний.
                    3.
"Здійснилось чудо! Я - жива?!
Невже ж таке, скажіть,  бува?!
Мов, з вітром, увірвався спів
прекрасних, юних, також, дів
до слуху Лесі. Що за диво?
Тож, Леся, як вони, вродлива.
Співають,  водять  хороводи
ці  діви, неземної  вроди.
А поряд з ними - парубки
танцюють гарно, залюбки.
До себе Лесю запросили....
В красуні прибувають сили
та радість душу охопила,
і, начебто, несе на крилах.
Навколо - неземна природа....
Дізналась дівчинка все, згодом:
якась - то сила невідома
перенесла її від дому
у інший Всесвіт, на планету,
подвійній зірки, Сітки -Дзети.
Цивілізація могутня;
/земну чека таке ж майбутнє/?
Тож Леся там жила, зростала.
А час прийшов, то покохала
стрункого красеня, хлопчину.
Надалі що ж чека  дівчину?
Живуть у гарному  палаці;
не те, щоби в якимсь ерзаці.
Неперевершена споруда! -
У формі неземного чуда!
Палац, неначе, зависає -
та ніби-то живий, літає:
у вверх, у низ; у право, вліво.
До вітру, ніби-то, чутливий.
Але, повільно так, той рух.
Захоплює, це диво, дух!
Споруда над твердим камінням,
та не в земному розумінні -
тож, на поверхні не стоїть,
але ж нікуди й не летить.
Так, під палацем - площина
з магнітом кріпиться вона.
Там поле електромагнітне.
Палац здається, мов, тендітне,
повітряне, незнане чудо -
неперевершена споруда!..
Ніхто нікого не вбиває -
розвинутість високу має
цивілізація планети тої.
Заснула, Танця? От такої!" -
Що далі Птах той буркотів?
Коли від Танці відлетів?
Не знала дівчина, бо спала -
у дивовижний сон пірнала.
Та й ви, малятка, засинайте!
На нову казочку чекайте.
*******   / 12.08.2013 г. /
Нiнель Свiрiна

© Copyright: Ариаднынити, 2013

Регистрационный номер №0156850

от 6 сентября 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0156850 выдан для произведения:
 


Подорож  до іншого  Всесвіту.

  / Пташині казки /.
                  1.
***********************
Містична, дивна Україна;
тут, біля моря є перлина:
Південний берег - ПБК,
дарований нам на віка.
Крим зачаровує красою! -
Тут гори щільною стіною,
в міцних обіймах держать ліс -
над морем, наче, він завис.
Тетянка, мама з татком, братом
любили тут відпочивати.
Завжди чекали зустріч з морем,
щоб плавати, ходити в гори....
Та кожен день, аж залюбки,
Тетянця слухала казки.
У ліжко в вечорі лягала,
на Птаха дивного чекала.
Сьогодні знов новенька казка.
Послухай й ти, малий, будь ласка.
"В часи далекі, поряд з морем,
також були: і ліс, і гори;
народи різні тут жили;
за рай земний бійки вели.
Придумали своїх богів,
"щоби здолати ворогів"....
Боялись блискавки та грому.
Та "гнів богів" вбачали в тому.
Природні прояви вважали
за покарання, бо не знали
що діють Всесвіту Закони;
а ще звертались до Мамони.
Щоби "задобрити богів",
вели найкращих, юних дів
до скелі, що зривалась у воду. -
Красу так знищили й породу.
З красунь залишилась одна.
Була кмітливою вона.
Тож, знала, що наступить мить,
за нею прийдуть, щоб втопить,
як попередніх всіх красунь. -
Цариці був наказ - Лисунь.
Мов жаба, та була бридкою;
та ще й і злющою такою!
Тому й красунь - дівчат вбивала.
Останній черга наступала. -
У дівчини - тяжкая доля:
не знала Леся, ласки й волі.
Під час пологів, вмерла мати
красуні. Рік пройшов, і тато
помер, бо дуже сумував;
маленьку доньку залишав,
на світі білім, сиротою.
Зростала дівчинка не злою,
в сім'ї - у батькового брата,
де діточок своїх багато
було, але ж одні сини.
Тож, мали, за сестру, вони
красуню - дівчинку - сирітку;
чарівну, ніжну, наче квітка.
Так, в цій сім'ї дитя зростало.
Та смерть цю дівчинку чекала,
бо, мов прокляття, її врода. -
Тож, всіх красунь кидали у воду.
Бо, поряд з вродою красунь,
здавалась жабою Лисунь.
Не розум, врода, доброта,
душі чутливій чистота;
а хитрість, жадібність, жорстокість,
аферність, наглість, недалекість -
ці риси привели Лисунь
до знищення усіх красунь.
Так, генофонд цього народу
був знищений, Лисунь в угоду.
                     2.
Був обряд: зранку - обливали,
у травах дівчинку купали.
Надівши в сукню гарну, в коси
вплели стрічки яскраві. Досить.
Ось, підійшла остання мить.
Привели дівчинку топить.
Молила, плакала, благала
красуня Леся, бо кохала
понад усе, своє життя.
Але ж не було вороття....
На самім краєчку стоїть
красуня дівчинка, й тремтить.
Перед очима:  море, небо....
Не розуміє: нащо ж треба
життя у неї відбирати;
життя, що дарувала мати?!
А Сонце лагідно лоскоче
тепленьким променем, мов, хоче
підтримати в останню мить,
та гіркі сльози підсушить.
Благала дівчина молила
та й жертву цю не розуміла:
навіщо ж хочуть загубити
таку красу, що має жити?! -
"Благаю, Небо, не покинь;
на долю мою гарно вплинь!
Яскраве Сонечко, благаю,
/ мене ніхто не захищає /,
не знаю: що мені робити;
даруй можливість далі жити!"
Ось, на пів - слові, хтось штовхає -
зі скелі дівчинка злітає.
Як пташка, в ній душа тремтить.
"Оце і є остання мить?!"
Аж раптом: наче, якась сила
падіння Лесі зупинила;
а потім міцно охопила,
та, буцімто, несла на крилах.
Сріблястий дим навколо, наче
стіною став. Красуня бачить:
блищіть, сріблястим її тіло.
"Не бійся зовсім! Лети сміло!" -
До Лесі голос пролунав -
то Янгол дівчинку підтримав?!
Навколо дивний дим кружляє,
немов би в дірку витікає.
Як Всесвіт - дивний коловрат
із діамантів в сто карат.
Засмоктує, немов, в трубу.
"То таємниця є, табу! -
Про Перехід ніхто не знає.
Звідтіль ніхто не повертає."-
До Лесі голос знов лунає.
"Це Перехід у інший вимір -
не менш реальний за ваш мир."
Сріблястий дим, мов, обіймав
та міцно сирітку тримав.
Красуня, наче, уві сні. -
"Невже ж це мариться мені?"
Немов би, дівчина заснула
та в дивний сон якийсь пірнула.
А потім, плавно випливає
в мир неземний якийсь. Не знає:
де опинилась, що - навколо?
І поглядом скоріш - додолу.
А під ногами - щось тверде.
Як дивно: Лесю хтось веде.
Сріблястий дим, немов би, тане.
Що ж далі з дівчинкою стане?
Коли ж навколо стало ясно,
перед красунею прекрасний
відкрився краєвид, незвичний,
інопланетний, фантастичний.
                    3.
"Здійснилось чудо! Я - жива?!
Невже ж таке, скажіть,  бува?!
Мов, з вітром, увірвався спів
прекрасних, юних, також, дів
до слуху Лесі. Що за диво?
Тож, Леся, як вони, вродлива.
Співають,  водять  хороводи
ці  діви, неземної  вроди.
А поряд з ними - парубки
танцюють гарно, залюбки.
До себе Лесю запросили....
В красуні прибувають сили
та радість душу охопила,
і, начебто, несе на крилах.
Навколо - неземна природа....
Дізналась дівчинка все, згодом:
якась - то сила невідома
перенесла її від дому
у інший Всесвіт, на планету,
подвійній зірки, Сітки -Дзети.
Цивілізація могутня;
/земну чека таке ж майбутнє/?
Тож Леся там жила, зростала.
А час прийшов, то покохала
стрункого красеня, хлопчину.
Надалі що ж чека  дівчину?
Живуть у гарному  палаці;
не те, щоби в якимсь ерзаці.
Неперевершена споруда! -
У формі неземного чуда!
Палац, неначе, зависає -
та ніби-то живий, літає:
у вверх, у низ; у право, вліво.
До вітру, ніби-то, чутливий.
Але, повільно так, той рух.
Захоплює, це диво, дух!
Споруда над твердим камінням,
та не в земному розумінні -
тож, на поверхні не стоїть,
але ж нікуди й не летить.
Так, під палацем - площина
з магнітом кріпиться вона.
Там поле електромагнітне.
Палац здається, мов, тендітне,
повітряне, незнане чудо -
неперевершена споруда!..
Ніхто нікого не вбиває -
розвинутість високу має
цивілізація планети тої.
Заснула, Танця? От такої!" -
Що далі Птах той буркотів?
Коли від Танці відлетів?
Не знала дівчина, бо спала -
у дивовижний сон пірнала.
Та й ви, малятка, засинайте!
На нову казочку чекайте.
*******   / 12.08.2013 г. /
Нiнель Свiрiна
Рейтинг: +1 711 просмотров
Комментарии (2)
0 # 6 сентября 2013 в 07:18 +1
Я Обожаю ваш украинский язык!
Ариаднынити # 8 сентября 2013 в 05:45 0
soln Рада тому!!! Спасибо большое за визит и цветы!
Солнышка -в душе!Радости и тепла!
С уважением,Нинель.
Популярные стихи за месяц
126
100
91
89
НАРЦИСС... 30 мая 2017 (Анна Гирик)
83
80
68
67
66
66
66
65
61
59
58
57
55
55
52
52
50
48
47
46
46
46
45
45
41
37