Країна Русина. / Пташині казки/.-1.

5 сентября 2013 - Ариаднынити
Країна Русина. / Пташині казки/.
********************
Минає день, яких багато.
Надвечір Танцю вклала мати
у ліжечко: "Час спати, доню!
Складай, під щочку, дві долоні;
блакитні очка прикривай;
під колискову засинай."
Маленька Танця, сплющів очі,
під колискову, спать не хоче.
Хоч спів матусі дуже гарний,
обидві крають час свій марно. -
Бо, Танця, все ж таки, не спить -
чека на Птаха; той летить.
На підвіконце сів Пташина.
У ліжечку чека дитина.
Та, тільки но - за двері мати,
Птах тут, як тут - розповідати
новеньку казку починає.
Щаслива Танця завмирає.
"Як молодий був - мандрував.
Куди я тільки, не літав!
Є на Землі такий куточок,
/ там побував лише разочок/,
але ж і досі пам'ятаю 
я дивовижність того краю. -
Природа гарна! - Вічне літо.
Земля, веселкою, мов, вмита!
Там Сонце світить, зігріває.
Назвати місце можна "раєм".
Там люди дивнії живуть.
Куточок той, Русина, звуть.
Мені, там, птах розповідав:
не завжди, той куточок мав
природу гарну, люд прекрасний -
стрункой статури, погляд ясний;
очей небесную блакить...."
Ось, раптом, Птах замовк, на мить.
Тетянка жмурить свої очі,
а у вікні вже - погляд ночі.
Птах буркотить, та бубонить....
Цікава казка - час летить.
Розповіда Птах далі казку.
Малеча, слухайте, будь ласка. -
                     2.
"У тім краю був час такий, 
блукав, по нім, народ: брудний,
голодний, змучений, нещасний.
А керував народом: власний,
хитрющій, жадібний король.
Лише виконував він роль:
"вождя" нещасного народу,
але ж, сам жив - собі в угоду.
Не знали: хто він, звідкіля.
Занедбана була земля;
вода у річках забруднилась;
тепер, в ній риба не водилась.
Занедбані міста і села.
Та, не було до цього "дєла"
ні королю, ні його свиті.
І не найшлось нікого в світі,
щоби подбати про народ.
Був в свиті тій, один урод:
закони різні видавав,
з яких, народ всього лишав.
Та, найстрашніше, що зробив:
малят, народжених  губив. -
Дитинка, тільки  народилась,
їй "мари  щепленя" робилось.
Жила дитиночка, зростала,
та нездоровий вигляд мала.
І так: усі - усі малята....
Зростали хлопчики й дівчата -
зростало нове покоління
рабів покорних, без сумління.
Для діток царської  еліти,
народ рабів, мав все робити!
Та їншої, не знав "раб" долі;
не знав, що жити мав на волі!
Він думав, що на все життя -
є раб! - Так й шов до небуття.
                   3.
Щоби раби не зрозуміли,
що їх  свідомість підмінили,
еліти Хитрість приказала:
щоби людина вірить мала
у "Невідомого" когось....
Народ дурити, тим, вдалось. -
Лякали блискавкою, громом;
брехали: "То є Невідомий!
То Він на Землю посилає
свій "божий" гнів, яким лякає. -
Народ , "невірний" буде вбитий,
якщо не буде він ходити
до церкви, вірити... в Христа,
що мертвого зняли з креста;
так він помер, потім "воскрес",
та, від "євреєв - до небес
піднявся й птахом полетів"....
Легендою, король хотів
народ русинів, до покори
привести, згідно з книги "Мори",
русина - "гой"- єм називали. -
Усі русини постраждали.
Народ русинів мирним був,
виконував усе, що чув,
з приказів хитрої "єліти",
котра уміла їх дурити:
то "десятина", то "налоги".... -
"елітні" всі жили, мов боги!
Роки минали і століття....
Русинів три тисячоліття
тримали, як рабів, голоту;
примушували до роботи -
тяжкої праці, та брудної,
нащадки "Еви з рая", Ноя....
Душа, мов сонячна дитина -
з народу, в кожного русина,
була відкрита, чиста, світла
і до землян усих привітна.
Але, страждав народ  у віках."-
Розповідає далі Птах:
"В серцях, омріяну свободу
чекали люди русів роду;
чекали на свого Вождя, 
мов та пустеля жде доща.
                  4.
В одній сім'ї, серед русинів,
Даринка народила сина. -
Таке гарненьке хлопченятко;
мов небо, сині оченятка;
русяве, в кучерях, волосся. 
Ось, дочекались, відбулося:
русинка народила сина!
А з ним, зростала РОДу сила.
Тому й ховали від очей
чотири тисячи ночей.
Ось, на дванадцятому році
такеє трапилось /всі в шоці /-
в сім'ї русинів: у Дарини
й Андрія - батька, що до нині,
не знали: їх молодший син
був Небом посланий, русин;
одного ранку, Світла стріли,
від Сонця, влучно так, влетіли
в хатинку, Обраного, з роду,
та влучіли до склянки, у воду,
що мати сину залишала. -
Дарина звичку таку мала.
Проснувся, Дарій /син/, з птахами,
та випив, з склянки, воду мами.
Аж, раптом, бачить: /що за диво?/
вмить, грім і блискавка та злива
на дворі почалась. Ой, лихо!
Та, потім, враз, зробилось тихо.
А у кімнаті - сяйва коло!
У колі - Постать. Син - до долу
присів, та очі прикриває, 
бо Постать сліпить - Сонцем сяє.
Неначе, полум'я горить.
Вогнений хлопчику й говорить:
"Ти, Дарій, Обраний Братами,
колись був в Шамбалі між нами.
Привіт  вогнений від Братів,
принести я тобі хотів.
Кришталь приніс, який дасть силу,
щоб захистить країну милу. -
Народ русинів поведеш,
коли в Ашрам свій шлях знайдеш.
Кришталь тобі, мов помічник". -
Сказав Осяяний, та зник.
Тож, Дарій тільки голос чув,
мов грім незвичний якийсь був -
неначе, крізь трубу лунав.
Хлопчина все запам'ятав,
що Вогнений йому сказав.
А потім, знову задрімав.
                    5.
Наснився далі сон такий:
пустеля, шлях в пустелі тій.
Тож, Дарій сам по ній іде;
кришталь вперед його веде.
Пройшов пустелю, ліс і гори;
а біля гір - синіє море.
Посеред гір стоїть Ашрам.
У кожній залі - Лами там
та поряд з ними - учні колом
у білих мантіях - до долу.
Тож, кожен Лама учнів має,
як Гуру, Мудрості навчає.
Хлопчина дуже здивувався.
Віттоді, кожну ніч навчався. -
Завжди, як тільки засинав,
в Ашрам, як Учень, потрапляв.
Летіли дні, за роком - рік;
з хлопчини виріс чоловік:
стрункий, високий та кмітливий;
до всих наук був не лінивий.
Та час прийшов, коли син Дарій,
з народу русів, дійсний арій,
почав навчати, сам, людей;
став носієм нових ідей....
Так виріс Вождь серед народу,
що мав: і розум, Мудрість, вроду;
свідомість люду просвітлив;
та, від ярма, народ звільнив.
Тоді "раби" і зрозуміли,
що їх свідомість замарніла.
віттоді, звільнений народ,
де Дарій править / не урод/,
живе у злагоді, в любові
з братами, рідними, по крові.
Чужинців руси поважають,
якщо ті добрий намір мають".
Замовкла буркотіть Пташина. -
Бо солоденько спить дитина.
Тож й ви, маленькі, засинайте;
на нову казочку чекайте.
*******   / 16.07.2013 р. /
Нінель Свіріна 

© Copyright: Ариаднынити, 2013

Регистрационный номер №0156753

от 5 сентября 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0156753 выдан для произведения:
Країна Русина. / Пташині казки/.
********************
Минає день, яких багато.
Надвечір Танцю вклала мати
у ліжечко: "Час спати, доню!
Складай, під щочку, дві долоні;
блакитні очка прикривай;
під колискову засинай."
Маленька Танця, сплющів очі,
під колискову, спать не хоче.
Хоч спів матусі дуже гарний,
обидві крають час свій марно. -
Бо, Танця, все ж таки, не спить -
чека на Птаха; той летить.
На підвіконце сів Пташина.
У ліжечку чека дитина.
Та, тільки но - за двері мати,
Птах тут, як тут - розповідати
новеньку казку починає.
Щаслива Танця завмирає.
"Як молодий був - мандрував.
Куди я тільки, не літав!
Є на Землі такий куточок,
/ там побував лише разочок/,
але ж і досі пам'ятаю 
я дивовижність того краю. -
Природа гарна! - Вічне літо.
Земля, веселкою, мов, вмита!
Там Сонце світить, зігріває.
Назвати місце можна "раєм".
Там люди дивнії живуть.
Куточок той, Русина, звуть.
Мені, там, птах розповідав:
не завжди, той куточок мав
природу гарну, люд прекрасний -
стрункой статури, погляд ясний;
очей небесную блакить...."
Ось, раптом, Птах замовк, на мить.
Тетянка жмурить свої очі,
а у вікні вже - погляд ночі.
Птах буркотить, та бубонить....
Цікава казка - час летить.
Розповіда Птах далі казку.
Малеча, слухайте, будь ласка. -
                     2.
"У тім краю був час такий, 
блукав, по нім, народ: брудний,
голодний, змучений, нещасний.
А керував народом: власний,
хитрющій, жадібний король.
Лише виконував він роль:
"вождя" нещасного народу,
але ж, сам жив - собі в угоду.
Не знали: хто він, звідкіля.
Занедбана була земля;
вода у річках забруднилась;
тепер, в ній риба не водилась.
Занедбані міста і села.
Та, не було до цього "дєла"
ні королю, ні його свиті.
І не найшлось нікого в світі,
щоби подбати про народ.
Був в свиті тій, один урод:
закони різні видавав,
з яких, народ всього лишав.
Та, найстрашніше, що зробив:
малят, народжених  губив. -
Дитинка, тільки  народилась,
їй "мари  щепленя" робилось.
Жила дитиночка, зростала,
та нездоровий вигляд мала.
І так: усі - усі малята....
Зростали хлопчики й дівчата -
зростало нове покоління
рабів покорних, без сумління.
Для діток царської  еліти,
народ рабів, мав все робити!
Та їншої, не знав "раб" долі;
не знав, що жити мав на волі!
Він думав, що на все життя -
є раб! - Так й шов до небуття.
                   3.
Щоби раби не зрозуміли,
що їх  свідомість підмінили,
еліти Хитрість приказала:
щоби людина вірить мала
у "Невідомого" когось....
Народ дурити, тим, вдалось. -
Лякали блискавкою, громом;
брехали: "То є Невідомий!
То Він на Землю посилає
свій "божий" гнів, яким лякає. -
Народ , "невірний" буде вбитий,
якщо не буде він ходити
до церкви, вірити... в Христа,
що мертвого зняли з креста;
так він помер, потім "воскрес",
та, від "євреєв - до небес
піднявся й птахом полетів"....
Легендою, король хотів
народ русинів, до покори
привести, згідно з книги "Мори",
русина - "гой"- єм називали. -
Усі русини постраждали.
Народ русинів мирним був,
виконував усе, що чув,
з приказів хитрої "єліти",
котра уміла їх дурити:
то "десятина", то "налоги".... -
"елітні" всі жили, мов боги!
Роки минали і століття....
Русинів три тисячоліття
тримали, як рабів, голоту;
примушували до роботи -
тяжкої праці, та брудної,
нащадки "Еви з рая", Ноя....
Душа, мов сонячна дитина -
з народу, в кожного русина,
була відкрита, чиста, світла
і до землян усих привітна.
Але, страждав народ  у віках."-
Розповідає далі Птах:
"В серцях, омріяну свободу
чекали люди русів роду;
чекали на свого Вождя, 
мов та пустеля жде доща.
                  4.
В одній сім'ї, серед русинів,
Даринка народила сина. -
Таке гарненьке хлопченятко;
мов небо, сині оченятка;
русяве, в кучерях, волосся. 
Ось, дочекались, відбулося:
русинка народила сина!
А з ним, зростала РОДу сила.
Тому й ховали від очей
чотири тисячи ночей.
Ось, на дванадцятому році
такеє трапилось /всі в шоці /-
в сім'ї русинів: у Дарини
й Андрія - батька, що до нині,
не знали: їх молодший син
був Небом посланий, русин;
одного ранку, Світла стріли,
від Сонця, влучно так, влетіли
в хатинку, Обраного, з роду,
та влучіли до склянки, у воду,
що мати сину залишала. -
Дарина звичку таку мала.
Проснувся, Дарій /син/, з птахами,
та випив, з склянки, воду мами.
Аж, раптом, бачить: /що за диво?/
вмить, грім і блискавка та злива
на дворі почалась. Ой, лихо!
Та, потім, враз, зробилось тихо.
А у кімнаті - сяйва коло!
У колі - Постать. Син - до долу
присів, та очі прикриває, 
бо Постать сліпить - Сонцем сяє.
Неначе, полум'я горить.
Вогнений хлопчику й говорить:
"Ти, Дарій, Обраний Братами,
колись був в Шамбалі між нами.
Привіт  вогнений від Братів,
принести я тобі хотів.
Кришталь приніс, який дасть силу,
щоб захистить країну милу. -
Народ русинів поведеш,
коли в Ашрам свій шлях знайдеш.
Кришталь тобі, мов помічник". -
Сказав Осяяний, та зник.
Тож, Дарій тільки голос чув,
мов грім незвичний якийсь був -
неначе, крізь трубу лунав.
Хлопчина все запам'ятав,
що Вогнений йому сказав.
А потім, знову задрімав.
                    5.
Наснився далі сон такий:
пустеля, шлях в пустелі тій.
Тож, Дарій сам по ній іде;
кришталь вперед його веде.
Пройшов пустелю, ліс і гори;
а біля гір - синіє море.
Посеред гір стоїть Ашрам.
У кожній залі - Лами там
та поряд з ними - учні колом
у білих мантіях - до долу.
Тож, кожен Лама учнів має,
як Гуру, Мудрості навчає.
Хлопчина дуже здивувався.
Віттоді, кожну ніч навчався. -
Завжди, як тільки засинав,
в Ашрам, як Учень, потрапляв.
Летіли дні, за роком - рік;
з хлопчини виріс чоловік:
стрункий, високий та кмітливий;
до всих наук був не лінивий.
Та час прийшов, коли син Дарій,
з народу русів, дійсний арій,
почав навчати, сам, людей;
став носієм нових ідей....
Так виріс Вождь серед народу,
що мав: і розум, Мудрість, вроду;
свідомість люду просвітлив;
та, від ярма, народ звільнив.
Тоді "раби" і зрозуміли,
що їх свідомість замарніла.
віттоді, звільнений народ,
де Дарій править / не урод/,
живе у злагоді, в любові
з братами, рідними, по крові.
Чужинців руси поважають,
якщо ті добрий намір мають".
Замовкла буркотіть Пташина. -
Бо солоденько спить дитина.
Тож й ви, маленькі, засинайте;
на нову казочку чекайте.
*******   / 16.07.2013 р. /
Нінель Свіріна 

Рейтинг: 0 406 просмотров
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!