Країна Русина. / Пташині казки/.-1.

5 сентября 2013 - Ариаднынити
Країна Русина. / Пташині казки/.
********************
Минає день, яких багато.
Надвечір Танцю вклала мати
у ліжечко: "Час спати, доню!
Складай, під щочку, дві долоні;
блакитні очка прикривай;
під колискову засинай."
Маленька Танця, сплющів очі,
під колискову, спать не хоче.
Хоч спів матусі дуже гарний,
обидві крають час свій марно. -
Бо, Танця, все ж таки, не спить -
чека на Птаха; той летить.
На підвіконце сів Пташина.
У ліжечку чека дитина.
Та, тільки но - за двері мати,
Птах тут, як тут - розповідати
новеньку казку починає.
Щаслива Танця завмирає.
"Як молодий був - мандрував.
Куди я тільки, не літав!
Є на Землі такий куточок,
/ там побував лише разочок/,
але ж і досі пам'ятаю 
я дивовижність того краю. -
Природа гарна! - Вічне літо.
Земля, веселкою, мов, вмита!
Там Сонце світить, зігріває.
Назвати місце можна "раєм".
Там люди дивнії живуть.
Куточок той, Русина, звуть.
Мені, там, птах розповідав:
не завжди, той куточок мав
природу гарну, люд прекрасний -
стрункой статури, погляд ясний;
очей небесную блакить...."
Ось, раптом, Птах замовк, на мить.
Тетянка жмурить свої очі,
а у вікні вже - погляд ночі.
Птах буркотить, та бубонить....
Цікава казка - час летить.
Розповіда Птах далі казку.
Малеча, слухайте, будь ласка. -
                     2.
"У тім краю був час такий, 
блукав, по нім, народ: брудний,
голодний, змучений, нещасний.
А керував народом: власний,
хитрющій, жадібний король.
Лише виконував він роль:
"вождя" нещасного народу,
але ж, сам жив - собі в угоду.
Не знали: хто він, звідкіля.
Занедбана була земля;
вода у річках забруднилась;
тепер, в ній риба не водилась.
Занедбані міста і села.
Та, не було до цього "дєла"
ні королю, ні його свиті.
І не найшлось нікого в світі,
щоби подбати про народ.
Був в свиті тій, один урод:
закони різні видавав,
з яких, народ всього лишав.
Та, найстрашніше, що зробив:
малят, народжених  губив. -
Дитинка, тільки  народилась,
їй "мари  щепленя" робилось.
Жила дитиночка, зростала,
та нездоровий вигляд мала.
І так: усі - усі малята....
Зростали хлопчики й дівчата -
зростало нове покоління
рабів покорних, без сумління.
Для діток царської  еліти,
народ рабів, мав все робити!
Та їншої, не знав "раб" долі;
не знав, що жити мав на волі!
Він думав, що на все життя -
є раб! - Так й шов до небуття.
                   3.
Щоби раби не зрозуміли,
що їх  свідомість підмінили,
еліти Хитрість приказала:
щоби людина вірить мала
у "Невідомого" когось....
Народ дурити, тим, вдалось. -
Лякали блискавкою, громом;
брехали: "То є Невідомий!
То Він на Землю посилає
свій "божий" гнів, яким лякає. -
Народ , "невірний" буде вбитий,
якщо не буде він ходити
до церкви, вірити... в Христа,
що мертвого зняли з креста;
так він помер, потім "воскрес",
та, від "євреєв - до небес
піднявся й птахом полетів"....
Легендою, король хотів
народ русинів, до покори
привести, згідно з книги "Мори",
русина - "гой"- єм називали. -
Усі русини постраждали.
Народ русинів мирним був,
виконував усе, що чув,
з приказів хитрої "єліти",
котра уміла їх дурити:
то "десятина", то "налоги".... -
"елітні" всі жили, мов боги!
Роки минали і століття....
Русинів три тисячоліття
тримали, як рабів, голоту;
примушували до роботи -
тяжкої праці, та брудної,
нащадки "Еви з рая", Ноя....
Душа, мов сонячна дитина -
з народу, в кожного русина,
була відкрита, чиста, світла
і до землян усих привітна.
Але, страждав народ  у віках."-
Розповідає далі Птах:
"В серцях, омріяну свободу
чекали люди русів роду;
чекали на свого Вождя, 
мов та пустеля жде доща.
                  4.
В одній сім'ї, серед русинів,
Даринка народила сина. -
Таке гарненьке хлопченятко;
мов небо, сині оченятка;
русяве, в кучерях, волосся. 
Ось, дочекались, відбулося:
русинка народила сина!
А з ним, зростала РОДу сила.
Тому й ховали від очей
чотири тисячи ночей.
Ось, на дванадцятому році
такеє трапилось /всі в шоці /-
в сім'ї русинів: у Дарини
й Андрія - батька, що до нині,
не знали: їх молодший син
був Небом посланий, русин;
одного ранку, Світла стріли,
від Сонця, влучно так, влетіли
в хатинку, Обраного, з роду,
та влучіли до склянки, у воду,
що мати сину залишала. -
Дарина звичку таку мала.
Проснувся, Дарій /син/, з птахами,
та випив, з склянки, воду мами.
Аж, раптом, бачить: /що за диво?/
вмить, грім і блискавка та злива
на дворі почалась. Ой, лихо!
Та, потім, враз, зробилось тихо.
А у кімнаті - сяйва коло!
У колі - Постать. Син - до долу
присів, та очі прикриває, 
бо Постать сліпить - Сонцем сяє.
Неначе, полум'я горить.
Вогнений хлопчику й говорить:
"Ти, Дарій, Обраний Братами,
колись був в Шамбалі між нами.
Привіт  вогнений від Братів,
принести я тобі хотів.
Кришталь приніс, який дасть силу,
щоб захистить країну милу. -
Народ русинів поведеш,
коли в Ашрам свій шлях знайдеш.
Кришталь тобі, мов помічник". -
Сказав Осяяний, та зник.
Тож, Дарій тільки голос чув,
мов грім незвичний якийсь був -
неначе, крізь трубу лунав.
Хлопчина все запам'ятав,
що Вогнений йому сказав.
А потім, знову задрімав.
                    5.
Наснився далі сон такий:
пустеля, шлях в пустелі тій.
Тож, Дарій сам по ній іде;
кришталь вперед його веде.
Пройшов пустелю, ліс і гори;
а біля гір - синіє море.
Посеред гір стоїть Ашрам.
У кожній залі - Лами там
та поряд з ними - учні колом
у білих мантіях - до долу.
Тож, кожен Лама учнів має,
як Гуру, Мудрості навчає.
Хлопчина дуже здивувався.
Віттоді, кожну ніч навчався. -
Завжди, як тільки засинав,
в Ашрам, як Учень, потрапляв.
Летіли дні, за роком - рік;
з хлопчини виріс чоловік:
стрункий, високий та кмітливий;
до всих наук був не лінивий.
Та час прийшов, коли син Дарій,
з народу русів, дійсний арій,
почав навчати, сам, людей;
став носієм нових ідей....
Так виріс Вождь серед народу,
що мав: і розум, Мудрість, вроду;
свідомість люду просвітлив;
та, від ярма, народ звільнив.
Тоді "раби" і зрозуміли,
що їх свідомість замарніла.
віттоді, звільнений народ,
де Дарій править / не урод/,
живе у злагоді, в любові
з братами, рідними, по крові.
Чужинців руси поважають,
якщо ті добрий намір мають".
Замовкла буркотіть Пташина. -
Бо солоденько спить дитина.
Тож й ви, маленькі, засинайте;
на нову казочку чекайте.
*******   / 16.07.2013 р. /
Нінель Свіріна 

© Copyright: Ариаднынити, 2013

Регистрационный номер №0156753

от 5 сентября 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0156753 выдан для произведения:
Країна Русина. / Пташині казки/.
********************
Минає день, яких багато.
Надвечір Танцю вклала мати
у ліжечко: "Час спати, доню!
Складай, під щочку, дві долоні;
блакитні очка прикривай;
під колискову засинай."
Маленька Танця, сплющів очі,
під колискову, спать не хоче.
Хоч спів матусі дуже гарний,
обидві крають час свій марно. -
Бо, Танця, все ж таки, не спить -
чека на Птаха; той летить.
На підвіконце сів Пташина.
У ліжечку чека дитина.
Та, тільки но - за двері мати,
Птах тут, як тут - розповідати
новеньку казку починає.
Щаслива Танця завмирає.
"Як молодий був - мандрував.
Куди я тільки, не літав!
Є на Землі такий куточок,
/ там побував лише разочок/,
але ж і досі пам'ятаю 
я дивовижність того краю. -
Природа гарна! - Вічне літо.
Земля, веселкою, мов, вмита!
Там Сонце світить, зігріває.
Назвати місце можна "раєм".
Там люди дивнії живуть.
Куточок той, Русина, звуть.
Мені, там, птах розповідав:
не завжди, той куточок мав
природу гарну, люд прекрасний -
стрункой статури, погляд ясний;
очей небесную блакить...."
Ось, раптом, Птах замовк, на мить.
Тетянка жмурить свої очі,
а у вікні вже - погляд ночі.
Птах буркотить, та бубонить....
Цікава казка - час летить.
Розповіда Птах далі казку.
Малеча, слухайте, будь ласка. -
                     2.
"У тім краю був час такий, 
блукав, по нім, народ: брудний,
голодний, змучений, нещасний.
А керував народом: власний,
хитрющій, жадібний король.
Лише виконував він роль:
"вождя" нещасного народу,
але ж, сам жив - собі в угоду.
Не знали: хто він, звідкіля.
Занедбана була земля;
вода у річках забруднилась;
тепер, в ній риба не водилась.
Занедбані міста і села.
Та, не було до цього "дєла"
ні королю, ні його свиті.
І не найшлось нікого в світі,
щоби подбати про народ.
Був в свиті тій, один урод:
закони різні видавав,
з яких, народ всього лишав.
Та, найстрашніше, що зробив:
малят, народжених  губив. -
Дитинка, тільки  народилась,
їй "мари  щепленя" робилось.
Жила дитиночка, зростала,
та нездоровий вигляд мала.
І так: усі - усі малята....
Зростали хлопчики й дівчата -
зростало нове покоління
рабів покорних, без сумління.
Для діток царської  еліти,
народ рабів, мав все робити!
Та їншої, не знав "раб" долі;
не знав, що жити мав на волі!
Він думав, що на все життя -
є раб! - Так й шов до небуття.
                   3.
Щоби раби не зрозуміли,
що їх  свідомість підмінили,
еліти Хитрість приказала:
щоби людина вірить мала
у "Невідомого" когось....
Народ дурити, тим, вдалось. -
Лякали блискавкою, громом;
брехали: "То є Невідомий!
То Він на Землю посилає
свій "божий" гнів, яким лякає. -
Народ , "невірний" буде вбитий,
якщо не буде він ходити
до церкви, вірити... в Христа,
що мертвого зняли з креста;
так він помер, потім "воскрес",
та, від "євреєв - до небес
піднявся й птахом полетів"....
Легендою, король хотів
народ русинів, до покори
привести, згідно з книги "Мори",
русина - "гой"- єм називали. -
Усі русини постраждали.
Народ русинів мирним був,
виконував усе, що чув,
з приказів хитрої "єліти",
котра уміла їх дурити:
то "десятина", то "налоги".... -
"елітні" всі жили, мов боги!
Роки минали і століття....
Русинів три тисячоліття
тримали, як рабів, голоту;
примушували до роботи -
тяжкої праці, та брудної,
нащадки "Еви з рая", Ноя....
Душа, мов сонячна дитина -
з народу, в кожного русина,
була відкрита, чиста, світла
і до землян усих привітна.
Але, страждав народ  у віках."-
Розповідає далі Птах:
"В серцях, омріяну свободу
чекали люди русів роду;
чекали на свого Вождя, 
мов та пустеля жде доща.
                  4.
В одній сім'ї, серед русинів,
Даринка народила сина. -
Таке гарненьке хлопченятко;
мов небо, сині оченятка;
русяве, в кучерях, волосся. 
Ось, дочекались, відбулося:
русинка народила сина!
А з ним, зростала РОДу сила.
Тому й ховали від очей
чотири тисячи ночей.
Ось, на дванадцятому році
такеє трапилось /всі в шоці /-
в сім'ї русинів: у Дарини
й Андрія - батька, що до нині,
не знали: їх молодший син
був Небом посланий, русин;
одного ранку, Світла стріли,
від Сонця, влучно так, влетіли
в хатинку, Обраного, з роду,
та влучіли до склянки, у воду,
що мати сину залишала. -
Дарина звичку таку мала.
Проснувся, Дарій /син/, з птахами,
та випив, з склянки, воду мами.
Аж, раптом, бачить: /що за диво?/
вмить, грім і блискавка та злива
на дворі почалась. Ой, лихо!
Та, потім, враз, зробилось тихо.
А у кімнаті - сяйва коло!
У колі - Постать. Син - до долу
присів, та очі прикриває, 
бо Постать сліпить - Сонцем сяє.
Неначе, полум'я горить.
Вогнений хлопчику й говорить:
"Ти, Дарій, Обраний Братами,
колись був в Шамбалі між нами.
Привіт  вогнений від Братів,
принести я тобі хотів.
Кришталь приніс, який дасть силу,
щоб захистить країну милу. -
Народ русинів поведеш,
коли в Ашрам свій шлях знайдеш.
Кришталь тобі, мов помічник". -
Сказав Осяяний, та зник.
Тож, Дарій тільки голос чув,
мов грім незвичний якийсь був -
неначе, крізь трубу лунав.
Хлопчина все запам'ятав,
що Вогнений йому сказав.
А потім, знову задрімав.
                    5.
Наснився далі сон такий:
пустеля, шлях в пустелі тій.
Тож, Дарій сам по ній іде;
кришталь вперед його веде.
Пройшов пустелю, ліс і гори;
а біля гір - синіє море.
Посеред гір стоїть Ашрам.
У кожній залі - Лами там
та поряд з ними - учні колом
у білих мантіях - до долу.
Тож, кожен Лама учнів має,
як Гуру, Мудрості навчає.
Хлопчина дуже здивувався.
Віттоді, кожну ніч навчався. -
Завжди, як тільки засинав,
в Ашрам, як Учень, потрапляв.
Летіли дні, за роком - рік;
з хлопчини виріс чоловік:
стрункий, високий та кмітливий;
до всих наук був не лінивий.
Та час прийшов, коли син Дарій,
з народу русів, дійсний арій,
почав навчати, сам, людей;
став носієм нових ідей....
Так виріс Вождь серед народу,
що мав: і розум, Мудрість, вроду;
свідомість люду просвітлив;
та, від ярма, народ звільнив.
Тоді "раби" і зрозуміли,
що їх свідомість замарніла.
віттоді, звільнений народ,
де Дарій править / не урод/,
живе у злагоді, в любові
з братами, рідними, по крові.
Чужинців руси поважають,
якщо ті добрий намір мають".
Замовкла буркотіть Пташина. -
Бо солоденько спить дитина.
Тож й ви, маленькі, засинайте;
на нову казочку чекайте.
*******   / 16.07.2013 р. /
Нінель Свіріна 

Рейтинг: 0 434 просмотра
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Популярные стихи за месяц
126
100
91
89
НАРЦИСС... 30 мая 2017 (Анна Гирик)
83
80
68
67
66
66
66
65
61
59
58
57
55
55
52
52
50
48
47
46
46
46
45
45
41
37